3. Методи і засоби захисту рослин
Розрізняють кілька груп методів захисту рослин від захворювань: агротехнічні, хімічні і біологічні.
Агротехнічний і санітарно-профілактичний захист рослин. Рослини, що ростуть на не зовсім підходящому для цього субстраті – без урахування близькості ґрунтових вод і оцінки верхніх шарів ґрунту, у великому ступені страждають від хвороб. Тому якісний догляд за такими рослинами особливо важливий. Так, наприклад, велике значення в попередженні масового розвитку хвороб має виключення спільного вирощування зерняткових і кісточкових порід, смородини та аґрусу, малини та полуниці, що передбачається в промисловому плодівництві, але практично нездійсненно на садових ділянках (яких стає усе більше) через невелику площу (0,06-0,12 га). Різні терміни розвитку цих рослин ускладнюють одночасне проведення хімічних мір захисту, що створює умови для збереження інфекції і розвитку хвороб.
Важливе місце в попередженні появи захворювання належить знищенню бур'янів, заорюванні опалого листя, своєчасному обрізанні гілля, спалюванню підстилки, компостуванню опалого листя та обрізаних пагонів, акуратному зборові врожаю, знищенню інфікованих засохлих плодів, підборові сортів з високою або підвищеною стійкістю до хвороб. Не менше значення має і регулярне внесення у ґрунт органічних і мінеральних добрив, здійснення підгодівель, поливів або зрошення посадок і посівів для підвищення стійкості рослин до патогенів, прискорення їхнього росту, стимулювання високої врожайності. Таким чином, ретельне дотримання методів агротехніки – важлива умова одержання стабільних стійких врожаїв.
Хімічні засоби захисту. Захист рослин з використанням хімічних засобів широко застосовується, тому що вони дуже ефективні та універсальні. Однак більшість з цих засобів більш або менш отруйні для людини і перш ніж одержати дозвіл на їхнє застосування проводять дослідно-виробничу перевірку. Крім того ці речовини накопичуються у ґрунті і рослинах, попадають із продуктами харчування в організм і викликають хронічне отруєння, а також пригнічують діяльність корисної мікрофлори. Тому отруйні для людини препарати поступово заміняють на менш отруйні, та з їхнього асортименту цілком виключають речовини, що акумулюються в організмі.
Використовувані для боротьби з грибними патогенами токсичні речовини називають фунгіцидами (від лат. fungus – гриб і caedo – убиваю). Їх наносять на поверхню листя, пагонів та гілля обприскуванням, запиленням або аерозольною обробкою. Фунгіциди широко використовуються для знищення або пригнічення розвитку збудників інфекційних захворювань, для попередження розвитку хвороб, щоб запобігти проникненню збудників захворювань у рослини. Основа хімічного методу – дія отруйних речовин, що убивають збудників хвороб. Отруйність хімічного препарату залежить від його концентрації, тривалості дії, температурних факторів та загального стану патогенних організмів. Якщо вони знаходяться у стані спокою (спори), то мають найбільшу стійкість, а міцелій, який росте та спори на стадії проростання, відрізняються значно слабкішою стійкістю.
Хімічні заходи захисту підрозділяються на профілактичні та винищувальні. Профілактичні здійснюють до початку поширення патогенів. Їх ціль – попередити масовий розвиток патогенів, тому що захворювання легше попередити, чим лікувати. Винищувальні міри проводять для придушення збудників у період їхнього активного розвитку на рослині або для знищення зимуючої інфекції патогену.
За хімічною природою виділяють фунгіциди групи міді, сірки, ртуті, нітрофеноли – похідні дитіокарбамінової кислоти, інші захисні засоби.
Біологічні методи захисту. В основі біологічних методів захисту рослин знаходиться явище антагоністичних і алелопатичних взаємин між патогенними і сапротрофними організмами, а також здатність деяких рослин виділяти фітонциди та інгібітори. На відміну від хімічних методів біологічні прийоми не забруднюють навколишнє середовище і не викликають відмирання корисної мікрофлори. В даний час біологічні засоби захисту рослин ґрунтуються, в основному, на використанні явища антагонізму між сапротрофними і фітопатогенними грибами. Так, гриб Cicinnobolus cesattii DB. викликає лізис міцелію і спор борошнисторосяних грибів, що уражають яблуню, груші й інші плодові породи. Повитиця – вища квіткова рослина – паразит багатьох видів рослин уражається грибом Altemaria cuscutacidae Rud. Гриб Trichoderma lignorum є сильним антагоністом багатьох збудників хвороб сільськогосподарських і лісових рослин. З гриба Peniophora gigantea (Fr.) Мас, у лабораторії Донецького національного університету виробляється препарат пеніофорин, який використовується для боротьби з кореневою губкою. Біопрепарат пентофаг, основою якого є бактеріофаг, руйнує бактерії – збудники бактеріального раку плодових культур. Антибіотик трихотецин, створений на основі гриба Trichothecium roseum Link., використовують для запобігання від пліснявіння плодів, які містять підвищену кількість запасних поживних речовин.
Застосування біологічних препаратів дає високу ефективність у боротьбі з хворобами. Однак їхнє виробництво і застосування ще не досягло значних масштабів.
Карантинна служба. Карантин рослин – система заходів, які перешкоджають проникненню нових видів хвороб і шкідників з інших країн, і обмеження поширення місцевих видів. Відповідно до призначення карантин поділяється на зовнішній і внутрішній. Розширення торговельних зв'язків окремими країнами і скорочення часу, необхідного для перевезення вантажів, збільшує небезпеку завезення нових патогенів. У зв'язку з цим на організацію карантину рослин у більшості країн, у тому числі в Україні, звертається велика увага. В Україні існує широко розгалужена мережа організацій з карантину рослин, що очолюється Державною інспекцією з карантину та захисту рослин при Міністерстві сільського господарства. У завдання карантинної служби входять: 1) перевірка і знезаражування посадкового та насінного матеріалу, 2) виявлення карантинних об'єктів і визначення районів їхнього поширення. 3) контроль за станом розплідників і випуском здорового посадкового матеріалу, 4) ліквідація вогнищ зараження за виявлення карантинних об'єктів.
- 1. Загальна характеристика стійкості та адаптації рослин до умов середовища
- 1.1. Характеристика стійкості рослин. Поняття фітостресу
- 2. Адаптація. Характеристика адаптацій. Основні концепції адаптаційних пристосувань
- 4. Узагальнена схема реагування на зовнішні впливи
- 1. Типи стійкості рослин та їх характеристика
- 2. Стійкість рослин до низьких температур
- 1. Холодостійкість рослин. Адаптації до низьких позитивних температур
- 2. Морозовитривалість рослин
- Лекція № 3 План лекції
- Стан спокою у рослин
- Зимовий ріст рослин та їхня зимостійкість
- Умови входження рослин у період спокою
- Вплив тривалості вегетації на здатність деревних рослин до загартовування
- Вплив регуляторів росту на період спокою і морозостійкість деревних рослин
- Лекція № 4 План лекції
- 1. Перша фаза загартовування
- 1.1. Осінній ріст трав'янистих рослин і їхня здатність до загартовування
- 1.2. Особливості проходження першої фази загартовування у деревних рослин
- 2. Друга фаза загартовування рослин негативними температурами
- 2.1. Процеси замерзання і вимерзання рослинних клітин
- 2.2. Умови вітрифікації води в рослинних клітинах
- 2.3. Механізми відмирання рослин при швидкому відтаванні
- Лекція № 5 План лекції
- 1. Посуха і її вплив на рослини
- 2. Геліостійкість рослин
- 3. Характеристика груп рослин стосовно регуляції водообміну.
- 4. Фізіологія пойкілоксерофітів
- Лекція № 6 План лекції
- 1. Ксерофіти, особливості фізіології. Класифікація.
- 2. Жаро- і посухостійкість мезофітів
- Лекція № 7 План лекції
- 1. Особливості водного режиму та посухостійкість деревних рослин
- 2. Передпосівне підвищення жаро- і посухостійкості рослин
- Лекція № 8 План лекції
- 1. Класифікація ґрунтів за ступенем і якістю засолення в зв'язку із солестійкістю рослин
- 2. Характеристика екологічних груп рослин, які ростуть на засолених ґрунтах
- 3. Механізми гальмування росту рослин
- 4. Анатомо-структурні зміни рослин в умовах засолення
- Лекція № 9 План лекції
- 1. Водний режим рослин на засолених ґрунтах
- 2. Солеотруєння і солепристосування рослин
- 3. Особливості азотного обміну рослин в умовах засолення
- 4. Методи підвищення солевитривалості рослин
- 5. Псамофіти і літофіти
- Лекція № 10 План лекції
- 1. Загальні відомості про збудників хвороб рослин
- 2. Типи інфекційних хвороб рослин
- 3. Методи і засоби захисту рослин
- Лекція № 11 План лекції
- 1. Загальні питання імунітету рослин
- Лекція № 12 План лекції
- 1. Фітонциди і фітоалексини
- 2. Енергетичний обмін і фітоімунітет
- 3. Некротичні реакції і роль системи поліфеноли - поліфенолоксидаза у фітоімунітеті
- 2. Компоненти забруднення атмосфери
- 3. Фізіолого-біохімічні реакції рослин на забруднення повітря
- Лекція № 14 План лекції
- 1. Стійкість рослин до забруднення середовища. Типи стійкості та їх характеристика
- 2. Методи підвищення стійкості рослин до забруднення повітря
- Лекція № 15 План лекції
- 1. Джерела та характеристика забруднення грунту.
- 2. Дія радіоактивних випромінювань на рослинні організми
- 2.1. Типи іонізуючих випромінювань
- 2.2. Дози іонізуючих випромінювань
- Лекція № 16 План лекції
- 1. Загальні закономірності радіобіологічних реакцій рослинного організму
- 2. Складові радіаційного синдрому у рослин
- 3. Модифікація радіобіологічних ефектів та захист рослин від променевого ураження
- Лекция № 17 План лекции
- 1. Классификация предприятий по степени влияния на окружающую среду.
- 2. Функции зеленых насаждений в антропогенно трансформированной среде
- 3. Благоустройство промышленных территорий.
- 4. Архитектурно-планировочные основы комплексного благоустройства территорий предприятий