logo
Підручник

1. Класифікація ґрунтів за ступенем і якістю засолення в зв'язку із солестійкістю рослин

Тією чи іншою мірою засолене близько 25% усіх ґрунтів нашої планети. Надлишок солей у ґрунтовому розчині токсичний для більшості рослин. Найбільш шкідливі легкорозчинні солі, без – праці, що проникають у цитоплазму: NaCl, MgCl2, CaCl2. Менш токсичні важкорозчинні солі: CaSO4, MgSO4, CaCO3. Як показано в численних експериментах, особливо сильно діє на рослини хлоридне засолення, у той час як сульфатне менш шкідливе. Менша токсичність сульфатного засолення, зокрема, пов'язана з тим, що на відміну від іона Cl– іон SO42– у невеликих кількостях необхідний для нормального мінерального живлення рослин, і шкідливий тільки його надлишок.

Надлишкова концентрація солей чинить як осмотичну дію, що порушує нормальне водопостачання рослин, так і токсичну, викликаючи отруєння. Зокрема, отруєння виникає в результаті різкого порушення азотного обміну і нагромадження продуктів розпаду білків. Сильне засолення сповільнює синтез білків, придушує процеси росту. Засолення ґрунту негативно діє і на ґрунтові мікроорганізми (у тому числі на ті групи, життєдіяльність яких досить істотна для вищих рослин). У жаркому і сухому кліматі з перевагою в ґрунті висхідного струму води засолення зустрічається дуже часто, на величезних площах (велика частина територій степової, напівпустельної і пустельної зон). Тут джерелом засолення служить не тільки солі, які поступають із ґрунтових вод, але і атмосферні опади, які несуть незначні кількості мінеральних солей. Засолення у таких місцевостях може бути викликано і неправильним зрошенням.

У вологому кліматі за постійного промивання ґрунтів нагромадження солей не відбувається, і їхній зміст у ґрунтовому розчині не перевищує сотих або тисячних часток відсотка. Виключення складають лише ґрунти, постійно зволожувані сильно засоленими виходами ґрунтових вод, або морськими припливами (по узбережжях Балтійського, Білого та інших північного морів). Ще одне джерело засолення – відкладення морських солей вітром на приморських скелях (імпульверизація), що у великому ступені впливає на склад і розміщення прибережної рослинності.

Серед різних типів засолених ґрунтів основні – солончаки і солонці, які мають неоднаковий сольовий і водний режими.

Солончаки – ґрунти, постійно і сильно зволожені солоними водами аж до поверхні («мокрі» солончаки, «солоні грязі»), наприклад навколо гірко-солоних озер. Улітку з поверхні солончаки висихають, покриваючись кіркою солей. Концентрація солей у ґрунтовому розчині досягає декількох десятків відсотків; іони натрію знаходяться не тільки в розчині, але і насичують колоїди ґрунтового поглинаючого комплексу.

Солонці з поверхні не засолені, верхній шар вилужений, безструктурний. Нижні горизонти ущільнені і насичені іонами натрію, під час висихання розтріскуються на стовпи, брили і т.д. Водний режим характеризується різкими змінами (навесні унаслідок водонепроникності нерідко спостерігається поверхневе застій вологи, улітку – сильне пересихання). Є ряд проміжних типів ґрунтів: солончакуваті солонці, солончакуваті ґрунту, солонцюваті і т.д. Часто вони розташовуються упереміш, невеликими ділянками, створюючи солончаково-солонцеві комплекси (Прикаспій, Казахстан і т.д.).

Однак, і дотепер відсутня єдина загальноприйнята класифікація засолених ґрунтів, що враховувала би якість засолення.

Однією з кількісних класифікацій засолення є наступна (табл. 1):

Ґрунту

Загальний вміст солей у ґрунті, %

Незасолені

<0,3

Слабко засолені

0,3-0,6

Середньо засолені

0,6-1,0

Сильно засолені

1-2

Дуже сильно засолені

2-3

Солончаки

>3

Пізніше А.А.Шошин запропонував більш дробовий поділ засолених ґрунтів для тих же районів (табл. 2). При цьому був врахований також і якісний склад солей. Потрібно відмітити, що до поділу ґрунтів за засоленням А.А.Шошин підійшов як меліоратор. Тому його градації засолення в більшій мері присвячені нормам промивань для розсолення ґрунтів, а не до реакції рослинного організму на вміст солей.

Таблиця 2. Класифікація ґрунтів за ступенем і якістю засолення, запропонована А.А.Шошиним

Ґрунту

У випадку переваги хлоридного засолення, %

У випадку змішаного хлоридно-сульфатного засолення при малих запасах гіпсу, %

У випадку переваги сульфатного засолення з великою кількістю гіпсу, %

Слабко засолені

0,2-0,6

0,4(0,6) - 0,8(0,9)

1,0-1,3

Середньо засолені

0,6-1,0

0,8(0,9) - 1,2(1,3)

1,3-1,7

Сильно засолені

1-2

1,2(1,3) - 2,2(2,3)

1,7-2,7

Дуже сильно засолені

2-3

2,2(2,3) - 3,2(3,3)

2,7-3,7

Солончаки

>3

>3,3

>3,7

Питань класифікації засолених ґрунтів стосувалися у свій час С.А.Кудрин і А.Н.Розанов (1935), О.А.Грабовська (1947) Е.В.Лобова й А.Н.Розанов (1951), Ю.П.Лебедєв (1951), Н.И.Базидевич (1953), В.Б.Гуссак (1956) і інші автори.

Найбільш розповсюдженими є класифікації, запропоновані С.В.Зонном для дельти Тереку, Е.Н.Івановій і А.Н.Розановым (1939) – для всіх засолених ґрунтів, О.А.Грабовской (1947) – для ґрунтів Вахшської долини. Тип сольового складу ґрунту вони визначають за відношенням Cl–: SO42– (табл. 3).

Таблиця 3. Класифікація сольового складу ґрунтів по відношенню Сl–: S042-

Тип сольового складу ґрунту

Співвідношення Cl–:SO42–

за С.В.Зонном (Банасевич, Зонн й ін., 1934)

за Е.Н.Івановою і А.Н.Розанову (1939)

за О.А.Грабовською (1947)

Хлоридний

>5

>2

>4

Сульфатно-хлоридний

1-5

1-2

1-4

Хлоридно-сульфатний

0,5-1

0,2-1

0,5-1

Сульфатний

<0,5

<0,2

<0,5

У присутності соди, за Е.Н.Івановою і А.Н.Розановим (1939), повинна бути інша класифікація ґрунтів (табл. 4).

Таблиця 4. Класифікація содовміських ґрунтів по відношенню іонів, запропонована Е.Н. Івановій і А. Н. Розановым

Тип сольового складу ґрунту

Співвідношення іонів

Сульфатно-хлоридно-содовий

>1

>1

–

–

Хлоридно-сульфатно-содовий

>1

<1

–

–

Хлоридно-содово-сульфатний

1-0,2

<1

>1

–

Содово-хлоридно-сульфатний

1-0,2

<1

<1

–

Сульфатно-содово-хлоридний

1-0,2

>1

–

>1

Содово-сульфатно-хлоридний

1-0,2

>1

–

<1

Б.П.Строгановим із співробітниками пропонується більш простий спосіб визначення якості засолення ґрунту. У найменування типу сольового складу включаються ті аніони, вміст яких перевищує 20% від суми еквівалентів аніонів, витягнутих із ґрунту водною витяжкою. У назві переважаючий іон ставиться останнім. З появою соди, у виді її особливої токсичності, названий межа в вмісті окремих іонів повинний бути змінений. Якщо вміст іона НСО3 на 100 г ґрунту за даними аналізу водної витяжки досягає 2 мг-екв і більш, те не залежно від того, чи складає це 20 % або менше від суми еквівалентів, необхідно в назві типу сольового складу відбити наявність соди, згадуючи її в порядку, зазначеному вище.