Підручник

3. Характеристика груп рослин стосовно регуляції водообміну.

За здатністю регулювати свій водний режим усі рослини можна підрозділити на дві великі групи: 1) пойкілогідрових і 2) гомеогідрових рослин (Walter, 1931, 1967). Перші не регулюють свій водний режим, а другі мають численні анатомічні, біохімічні і фізіологічні пристосування для регулювання свого водного режиму. До останньої групи відноситься найбільше число існуючих видів на нашій планеті. В даний час відомо, що, уже починаючи з групи мохів у наземних рослин виділяються три групи рослин, а саме: пойкілогігрофітів, пойкіломезофітів і пойкілоксерофітів. Дві перші групи пойкілогідрових рослин не виносять зневоднювання до повітряно-сухого стану й у природі живуть у сирих місцях. Третя група – пойкілоксерофіти – здатна виносити без шкоди таке повне зневоднювання і переходити при цьому в стан криптобіозу (анабіозу). Однак майже у всіх рослинних організмів у результаті статевого і безстатевого розмноження виникають утворення, здатні переходити в стан криптобіозу (спори, конідії, аутоспори, акінети, зигоспори, партеноспори). У покритонасінних рослин утворюються спеціальні органи відтворення – насіння або плоди, що до свого проростання знаходяться в криптобіозі (анабіозі), – і, таким чином, рослини здатні переносити несприятливі умови навколишнього середовища.

Найбільша досконалість пристосувальних реакцій до умов навколишнього середовища виробили гомеогідрові рослини, здатні регулювати свій водний режим і зберігати сталість кількості води в організмі. Відповідно до сучасної еколого-фізіологічної класифікації всі рослини підрозділяються на наступні групи (Генкель, 1982):

А. Ксерофіти

Сукуленти (запасають воду, використовують ендогенну воду):

а) стеблові (кактуси);

б) листові (алое).

Еуксерофіти:

а) трав'янисті степові;

б) трав'янисті пустельні (гіперксерофіти, гіпоксерофіти);

в) деревні.

Геміксерофіти:

а) степові, маложаростійкі;

б) пустельні, більш жаростійкі.

Пойкілоксерофіти (за сильного зневоднювання переходять у криптобіоз (анабіоз)):

аерофітні водорості, більшість лишайників, деякі мохи, ряд папоротей і папоротеподібних, деякі квіткові рослини (Myrothamnus flabellifo-иа й ін.).

Стіпаксерофіти:

степові злаки (Stipa sp. Koehleria і ін.).

Кріоксерофіти:

подушкоподібні рослини на холодних ґрунтах й вічній мерзлоті Забайкалья.

Лауроксерофіти:

вічнозелені рослини Середземномор'я (Ruscus aculeatus і ін.).

Гігроксерофіти:

Phragmites communis, Scirpus lacustris і ін.

Ефемерофільні ксерофіти:

Fouqeria splendens, Amygdalus bucharica і ін.

Аероксерофіти (ростуть за рахунок атмосферної вологи, зокрема туманів: хвойнікові рослина Welwitschia mirabilis.

Б. Ксерофітоїди

Сукулентоїдні геліофіти:

Sedum purpureum і ін.

Ксероморфні геліофіти:

Fragaria collina і ін.

Телаксерофітоїди:

Phlomis tuberosa, Filipendula hexapetala, Lathyrus tuberosus і ін.

Однолітники піщаних пустель (вегетують тільки у вологі роки).

В. Псевдоксерофіти

Ефемери:

лісові, напівпустельні і пустельні

Ефемероїди:

лісові, напівпустельні і пустельні

Ефемерофіли.

Г. Мезофіти

Геліофітні.

Сукулентні, сциофітні.

Ефемероподібні:

ярові злаки, пшениця, овес, ячмінь і ін.

Д. Гігроморфні рослини

Рослини, що не регулюють свого водного режиму (пойкілогідрові):

а) пойкілогігрофіти;

б) пойкіломезофіти

Рослини, що регулюють свій водний режим (гігрофіти).

Водні рослини прісних водойм:

а) гідрофіти;

б) гідатодофіти.

Ж. Галофіти

Водні (морські й інші засолені водойми):

а) стеногалінні;

б) еврігалінні.

Напівсухопутні : рослини мангрів і інші рослини зони припливів.

Наземні:

а) еугалофіти (нагромаджуючі солі):

1) галосукулентні форми;

2) галоксерічні форми.

б) кріногалофіти (виділяють солі);

в) глюкогалофіти (мало поглинаючої солі);

г) локогалофіти (локалізують солі).

Содержание