2.2 Господарська оцінка рельєфу

Місто Харків знаходиться на крайньому півдні Середньоруської височини. Середня висота міста над рівнем моря — 135 м. Найвищий пункт над рівнем моря 202 м – П'ятихатки (Київський район на півночі Харкова), найнижчий — 94 м – Новоселівка (Жовтневий район на південному заході Харкова). Цим обумовлений відносно нерівномірний рельєф міста.

З погляду рельєфу Харків ділиться на чотири низовинні і чотири підвищені рівнини. Стік річок творить улоговину, висунену з північного заходу на південний схід між Середньоруською височиною і Донецькою низовиною.

Місто розташоване в порівняно глибокій ерозійній улоговині, утвореній діяльністю річок Уди, Лопань, Харків і Немишля. Форма улоговини має вид амфітеатру, утвореного терасами річок, широко відкритого на південь і південний схід, у бік падіння р. Уди, а також з виходами на північ по долинах річок Лопань і Харків. Річки поділяють місто на три частини, різні за характером рельєфу. Низинні ділянки з відмітками 90-110 м, становлять 46%, середні відмітки, які знаходяться в інтервалах 110-160 м - 49%, а високі з відмітками 160-194 м - 5%, всієї площі міста.

Центральна частина міста сформувалася на терасованому межиріччі річок Лопань і Харків, в межах якого максимальні позначки поверхні (160-165 м) приурочені до його північно-східної частині в районі вулиць Весніна та Новгородської. Іншим підвищеним районом міського центру є західний, приурочений до правобережжя р.Лопань, де на схилах Холодної гори і Лисої гори позначки досягають максимальних значень і потім поступово знижуються в бік долин річок, тобто до центру міста.

Мінімальні відмітки спостерігаються в долинах річок Лопань і Харків - 100.6 м на північній і північно-східній окраїнах міста, 100.2 м у місці злиття цих річок (в центрі міста) і 98.5 м в урізі р.Лопань біля південно-західної околиці міського центру.

Північна частина Харкова розташована на вододілі річок Лопань і Харків, де абсолютні відмітки поверхні досягають 205 м. Західна частина займає межиріччя річок Уди і Лопань, що є терасованою долиною р. Уди. Південно-західна окраїна розташована на правобережжі р. Уди в межах плато та її правобережних терас. Східна частина міста знаходиться на лівобережжі річок Харків і Уди, нижче впадання в останню р.Лопань. Ця територія представляє зону поширення терас шириною до 10 км.

На території міста Харкова виділяється чотирнадцять геоморфологічних рівнів: вододільні плато, в долині річки Уди (і частково в долинах її притоків) - дванадцять надзаплавних терас і заплава.

Характерними формами рельєфу є балки і яри. Розміри балок залежать від їх віку – молодші мають довжину близько 2-3 км, а давніші досягають 10 км. Глибина балок коливається від декількох метрів до десятків метрів. За формою вони мають лінійно витягнуті обриси, також зустрічаються цірковідні балки (переважно на правих схилах річкових долин), які характеризуються округлою формою, внутрибалочною горбистістю, вони короткі та широкі.

Яри ​​переважають двох типів нерозгалужені і розгалужені або деревовидні. Короткі, глибокі й сильно розгалужені яри широко поширені на високих і крутих правих схилах річкових долин. Глибина ярів сягає 20 м. Загальна протяжність яружно-балочної мережі в межах міста сягає 194 км, що складає в середньому 0.6 км на 1 км² міської території. Площа, зайнята балками і ярами, дорівнює 13.9 км², що становить близько 3% площі міської території.

Рельєф м.Харкова інтенсивно змінюється під впливом діяльності людини. Техногенне перетворення рельєфу поєднує в собі процеси підвищення і пониження відміток орографічної¹ поверхні території міста. Перші відбуваються в результаті накопичення антропогенних відкладень в ярах, балках, старих кар'єрах, в результаті підсипки заплави, створення дорожніх насипів, дамб, грунтових відвалів, кладовищ. Інші - в результаті різних виїмок (древні військово-фортечні рови, дорожні виїмки схилів) . Таким чином, в процесі діяльності людини при спорудженні водосховищ, доріг, промислових підприємств, насамперед, відбувається нівелювання території міста. Усі ці утворення відповідних форм рельєфу - антропогенні.

Наприклад, Салтівський житловий масив міста Харкова, що прилягає до річки Харків, побудований на пісках, які перенесені з русла річки.

В якості натурного об'єкта можна розглянути балку по вул.Культури, засипану в процесі містобудування. Вона прорізає шірокінсько-приазовську, мартоношсько-сульську, лубенсько-тилігульську, кайдаксько-тясминську і витачевсько-бузьку тераси р.Лопань. Відсипання, планування і рекультивація штучної поверхні тут були завершені в 1956 році. Згідно даних інженерно-геологічних та інженерно-екологічних досліджень, сумарна потужність насипних ґрунтів тут коливається в межах від 1.0 м (північно-західний край), до 17.6 м (в центрі ділянки, тобто – на лінії тальвегу).

Сучасний рельєф території відносно рівний, нерозчленований. Загальний ухил орографічної поверхні становить (з північного сходу (148 м) – на південний захід (139 м)). Товщу насипу представляють неоднорідні за механічним складом і фільтраційними характеристиками ґрунти.

Потрібно відзначити, що початкова геоморфологічна будова території обумовлювала достатню дренування території (балка була природною дреною). Внаслідок того, що засипка балки проводилася матеріалом, який мав різні фільтраційні характеристики, виникла ситуація, коли в тілі насипу утворилася серія техногенних водоносних горизонтів, які мають лінзовидну форму. Знижується модуль стоку і спостерігається локальне підтоплення території. Глибини залягання техногенних водоносних горизонтів схильні до сезонних коливань, що може привести до міграції забруднюючих речовин у товщі насипних ґрунтів і забруднення ґрунтових вод.

До того ж формування техногенних форм рельєфу – це ще й поява нового субстрату, який через свої фізичні і хімічні властивості часто малопридатний або зовсім непридатний для природного поновлення рослинного покриву і для рекультивації земель.