2.1 Тектонічна та геологічна будова території

Перші спогади про геологію Харківської області можна знайти в роботах В.Зуєва 1787 р., проте більш детальне її вивчення розпочалося значно пізніше. Історію геологічного вивчення території Харкова можна розділити на три періоди.

- перший період з початку другої половини дев’ятнадцятого століття до Жовтневої революції.

- другий період – від Жовтневої революції до Великої Вітчизняної Війни.

- третій період – після Великої Вітчизняної Війни.

Місто Харків розташована в межах Великого Донбасу. Так називають широкий прогин земної кори, що утворився в девонський та кам’яновугільний періоди палеозойської ери на місці кристалічного щита. На тілі цього щита утворилися розломи, по яким опустилася порівняно вузька полоса, що заключає в собі Донецький басейн з його складчастою структурою, і Придніпровський грабен, який являється його північно-західним зануреним продовженням. Розломи супроводжувалися виникненням вулканів, які вивергали базальт та інші лави.

Рис. 2.1. Схематична геолого-тектонічна карта Харківської області

На схематичній геолого-тектонічній карті Харківської області можна бачити:

1) північно-західну окраїну Донецького кряжу з оголеними в антикліналях породами кам’яновугільної та пермської систем в Корульському, Велико-Камешиваському і Петровському куполах – посередині, Краснооскільському на сході та Мечебіловському – на південному заході, Середньою антикліналлю і Співаковським куполом, який оголює тріас і юру, і синкліналями між ними, заповненими крейдою;

2) Придніпровський грабен з такими ж складками, похованими під кайнозоєм чи оголюючими крейду, як Шебелинська антикліналь, ускладненими на осях і крилах соляними куполами;

3) південно-західний схил Воронезького масиву з мілкими зануреними структурними терасами і виступами фундаменту, наприклад, Шевченківським, не вираженим на поверхні.

Територія міста Харкова належить до південно-західного схилу Воронезького масиву та характеризується виступами фундаменту не помітними на поверхні.

Тектонічна структура території Харківщини зв’язана з взаємовідношеннями чотирьох великих структур:

• Воронезького кристалічного масиву, схили якого займають північно-східну третину площі області;

• Українського кристалічного щита, периферія якого входить на територію області із південного-заходу, займаючи незначну частину Близнюківського району;

• Дніпровського грабена, перетинаючого центральну частину території області з північного-заходу на південний схід, що складається в свою чергу з трьох зон – двох прибортових і однієї центральної;

• Донецької складчастої споруди, відроги якого у вигляді антиклінальних зон входять на територію Ізюмського району.

В геологічному відношенні територія міста Харкова доволі однорідна, якщо розглядати ті гірські породи, які можна спостерігати в звичайних оголеннях. Кам’яні гірські породи, які звичайно привертають увагу краєзнавців, екзотичні на більшій частині території.

Територія Харкова генетично відноситься до північно-західних окраїн Донбасу, де кам’яні гірські породи від пермського до крейдяного віку повсюдно приховуються ерозійною сіткою. Більша частина території покрита пухкими гірськими породами, із яких два різновиди – лесовидні суглинки і алювіальні піски – складають більшу частину покриву пухких відкладів.

В деяких місцях, найчастіше на схилах річкових долин тощо, на поверхню виходять й інші породи, що зустрічаються епізодично. Це червоні глини, що використовуються місцевим населенням в якості гончарної сировини, білі піски неогенового віку і зеленувато-жовтуваті пухкі пісчаники, тонкозернисті і глинисті піски палеогенового віку.

Пухкі гірські породи рідко досліджуються геологами, які часто необережно відносять їх до «наносів», але з точки зору географа вони мають більше значення, ніж інші гірські породи, так як являються літогенною основою географічного ландшафту. Найбільш значні з цієї точки зору лесовидні суглинки, які покривають майже всю площу за виключенням окремих виходів других порід. Лесовидні суглинки повсюдно відомі навіть неспеціалістам. Вони ховаються під ґрунтом, являються ґрунтотворною породою.

На пісчаній терасі прямо на поверхню виходять річні (давньоалювіальні) піски, часто утворюючи кучугурний ландшафт, в зв’язку з чим ця тераса має характерний неповторний «поліський» вигляд.

Таким чином, тектонічна і геологічна будова території міста з географічної та народногосподарської точок зору повинні оцінюватися по-різному: для геологічної екскурсії, наукових досліджень територія області бідна, т.я. покрита однорідними пухкими гірськими породами. З точки зору господарського використання не вистачає скельних порід для виготовлення каменю, щебеню тощо. Проте ці недоліки компенсуються тим, що пухкі відклади забезпечують прекрасне ґрунтоутворення, дешевий обробіток ґрунту без необхідності видалення каміння і можуть використовуватися для місцевих потреб (випалювання цегли із лесовидного суглинку, добування піску, гравію тощо). Крім того з осадовими породами зв’язано місцезародження ряду корисних копалин.

Територія міста Харкова має достатню базу мінерально-сировинних ресурсів. Поширені горючі і неметалеві корисні копалини, які служать сировиною для паливно-енергетичної промисловості, будівельних матеріалів, хімічної, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, а також нерудною сировиною для чорної металургії. Родовища металевих корисних копалин у Харкові відсутні.

Горючі корисні копалини представлені, головним чином, рядом родовищ природного газу, нафти, зокрема, у Харкові відкриті свердловини на бортах Дніпровсько-Донецької западини на глибині 3377 м. Є також невеликі родовища кам’яного вугілля.

Із неметалевих корисних копалин найбільш поширені будівельні матеріали осадового походження: вапняк, крейда, піски, глини. Більша частина родовищ цієї сировини розміщена на території Харківської агломерації. Велике значення на загальнообласному рівні має Новоселівське родовище скляних пісків, які завдяки своїй чистоті транспортуються на більшість скляних заводів європейської частини СНД; Сухокаменське родовище охри, що забезпечує сировиною виробництво фарб та кольорових олівців. Вапняк Смирновського родовище використовують цукрові заводи значної частини України. По території поширені цегельно-черепичні суглинки і глини. Залягають також керамічні глини. Це глини з різноманітними відтінками, вогнетривкі та пластичні. Потужність їх пластів досягає 15-20 м.

Поширені будівні піски для виробництва силікатної цегли, бетонних блоків і черепиці на цементі. Є також гравій і піщано-гравійна суміш для бетону, цементні мергелі, крейда і глини, гіпс тощо.

Що стосується рельєфу, то його називають як закономірну структуру поверхні, яка визначається трьома характеристиками: походженням, віком та морфологією. За походженням на території міста Харкова та області загалом поширений флювіальний рельєф (сформований переважно в результаті діяльності текучих вод). Простори між флювіальними комплексами річних долин утворюють плато різної розмірності та конфігурації. Виділяються форми флювіального рельєфу різного порядку: долина середньої течії Сів. Дінця з терасами і множина малих річних долин, які мають стільки ж або менше терас; балки, лощини, вимоїни,які створюють особливості розчленування поверхні і являються важливими елементами дренажної системи.

Підпорядковане значення має суфозійний рельєф, генетично зв’язаний з флювіальним. Суфозійними формами є степові блюдця – локальні замкнені неглибокі пониження, утворені в результаті суфозії лесовидних суглинків. Степові блюдця зустрічаються особливо часто на лесових річних терасах. Площі піщано-борової тераси зайняті еоловим рельєфом, що склався відносно недавно в умовах (ксеротермічної) посушливої фази клімату.

Найбільш високі гіпсометричні рівні мають денудаційний рельєф (в тих місцях, де корінні породи не покриті більш молодими пухкими утвореннями, наприклад, на ерозійно-денудаційних залишках повсюдно на плато), місцями вздовж крутих схилів з виходами джерел – гравітаційно-денудаційний рельєф, а горизонтальні ступені плато бувають аквального морського походження (але давнього, звичайно палеогенового чи ранньонеогенового віку).

Спостерігається спектр алювіальних рівнин – річних терас від неогенового до сучасного віку, які витягуються вздовж річкових долин. Вони свідчать про довготривалий (більше 10 млн. р.) і поетапний розвиток річкової сітки з формуванням звичайного дренажного утворення у процесі відступання неогенового полтавського моря.

Геоморфологічна карта області дозволяє створити історію формування річкової сітки або ж конкретної долини. Наприклад, можна виявити, як долина Сів.Дінця змістилася вправо поперек течії, підмиваючи корінний берег, подолавши 60-кілометрову відстань від Шевченково-Граково до Змійова. Це найбільш широка частина долини Сів.Дінця. В інших місцях вона, як правило, вдвічі вужче, проте асиметрична і ступінчата.

Чітко прослідковується терасованість системи харківських міських рік – Уди, Лопані та Харкова. Ці тераси добре спостерігаються в балках та вимоїнах.

Істотно гірше виражені тераси Осколу – другої за водністю річки Харківщини. Навпаки, невелика Мерла із басейну Ворскли має розвинутий спектр терас.

Отже, територія Харкова має строкату геологічну та тектонічну будову, що пояснюється геологічними дослідженнями даної території, розпочатими в другій половині вісімнадцятого століття. Харківщина має досить багату мінерально-сировинну базу, що широко використовуються в господарському, як локальному, так і в міжобласному та міждержавному значенні, а також дозволяє даній території розвивати паливну енергетику, хімічну і скляну промисловість та виробництво будівельних матеріалів і кераміки. Рельєф Харкова хоча і представлений хвилястою рівниною з легким нахилом на південний-захід (до басейну Дніпра) й на південний-схід (до басейну Дону) все ж не заважає широкій господарській діяльності людини, зокрема, вирощуванню сільськогосподарських культур, будівництву низки галузей промисловості та ін.