68. “Проект” всезагального спасіння людства у філософських поглядах Федорова.

Микола Федорович Федоров (1829-1903) - родоначальник усiєї активно-еволюцiйної, космiчної думки в Росiї. Вихiдним для фiлософської концепцiї М.Ф.Федорова є визнання внутрiшньої спрямованностi природної еволюцiї до все бiльшого ускладнення i, нарештi, до появи свiдомостi. Вiд цього Федоров простує до наступної смiливої думки: через спiльне пiзнання та працю людство покликане оволодiти стихiйними, слiпими силами у собi i ззовнi, вийти у Космос для його активного освоєння та перетворення, набути нового, безсмертного космiчного статусу буття, при чому у повному складi поколiнь, що жили ранiше ("iманентне воскресiння"). Федорiвська iдея воскресiння - вершина прагнень росiйського космiзму. Участь людини у боголюдському процесi спасiння поширюється на те, що в ортодоксальнiй свiдомостi є винятково привiлеєм Творця. Федоров упевнений, що божественна воля дiє через людину як розумно-вiльну iстоту i головне завдання людини при цьому - стати активним знаряддям волi Бога. Ідея воскресiння М.Федорова (а не просто особистого безсмерття) створила глибоко моральний поворот його вчення, яке засвідчувало борг людей нового покоління перед попереднiми поколiннями, батьками, які (вiльно чи невiльно) витiсняються з життєвої сцени. Думка Федорова була звернута на пошуки конкретних шляхів воскресiння. Перший з них пов’язаний з необхiднiстю титанiчної працi людства у збираннi розпорошених часток пилу померлих i складанню їх в тiла.