ВИСНОВКИ

Вітамімни (лат. vitae - життя і амін - речовина, що містить аміногрупу (NH₂)) - низькомолекулярні органічні сполуки різної хімічної природи, що необхідні для життєдіяльності живого організму в малих дозах, і не утворюються в самому цьому організмі в достатній кількості, через що повинні надходити із їжею. Таким чином визначення певної речовини як вітаміну залежить від того, про який вид йдеться. Наприклад, більшість тварин мають метаболічний шлях синтезу аскорбінової кислоти, проте деякі, такі як люди, мавпи, морські свинки, втратили його, тому аскорбінова кислота є для них вітаміном^[

Однією з особливостей механізму дії водорозчинних вітамінів є те, що більшість із них виконують роль коферментів - небілкової частини складних ферментів. Саме у складі ферментів гідровітаміни забезпечують нормальне функціонування органів і систем організму, регулюють обмін речовин, функціональний стан центральної нервової системи, трофіку тканин, проникність і стійкість кровоносних судин.

До водорозчинних належать вітаміни групи В (В₁, В₂, В₃, В₅, В_6, В₁₂, вітамін Н, вітамін С, та ін.) У хімічному відношенні вітаміни групи В обєднує те, що всі вони містять азот, тобто відповідають терміну «вітамін». У біологічному відношенні їх обєднує те, то вони беруть участь у побудові молекул коферментів. Тому недолік їх приводить до порушення обміну речовин.

Нині широко використовуються різноманітні електрохімічні методи аналі з у водорозчинних вітамінів, зокрема методи полярографії та амперометричного титрування. Ці методи дозволяють визначати практично всі водорозчинні вітаміни в широкому інтервалі концентрацій. Для дослідження водорозчинних вітамінів використовуються також інші інструментальні методи аналізу: електрохі мічні, оптичні та хроматографічні. Застосування цих методів значно знизило мінімум речовин, який визначається, і точні сть визначень вітамінів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Девятнин В.А.Методы химического анализа в производстве витаминов// М.: Медицина - 1964. - 182 с.

2. Державна фармакопея України// Харків - 2001. - 527 с.

3. Перельман Я.М.Анализ лекарственных форм//Ленинград: Медгиз - 1961. - 618 с.

4. Биотехнология лекарственных средств. Учебное пособие/ Под ред. Быкова В.А. и Далина М.В. - М.: Медбиоэкономика. - 1991. - 303с.

5. Краткий терминологический словарь микробиолога-технолога. - М.: Наука. - 1989. - 136с.

6. Шилова С.В., Пузакова С.М. и др. Организация производства лекарственных средств с учетом правил GMP. Химико-фармацевтическое производство, обзорная информация. - М.: ВНИИСЭНТИ. - 1990. - 36с.

7. Саруханов А.В., Быков В.А. Оборудование микробиологических производств: Справочник. - М.: Колос. - 1993. -384с.

8. Синицин А.П., Райнина Е.И., Лозинский В.И., Спасов С.Д. Иммобилизованные клетки микроорганизмов. - М.: Изд-во МГУ.- 1994.- 288с.

9. Егоров Н.С. Основы учения об антибиотиках: Учебник. - М.: Изд-во МГУ. - 1994. - 512с.

10. Егоров Н.С. Биотехнология. Проблемы и перспективы. - М.: Высшая школа. - 1987.

11. Ешков Н.П. Основы биотехнологии. - СПб.: Наука. - 1995. - 400 с.

12. Стакишкис. Оптимизация управления биотехнологическими процессами. - Вильнюс.: Мокалос. - 1984.

13. Иммобилизованные ферменты. Современное состояние и перспективы/ Под ред. Березина И.В., Антонова В.К., Мартинека К. - Т. 1,2.- М.: Изд-во МГУ. - 1976.

14. Мишустин Е.Н. Биотехнология. Сб.: Знание. - 1988. - 64с.

15. Сассон А. Биотехнология: свершения и надежды/ Пер. с англ. Мехедова С.Л., Миркина С.М. - М.: Мир. - 1987. - 410с.