Ряд гризуни - Rodentia (Muriformes)

Найчисленніша група сучасних ссавців, що нараховує 2015 видів, об’єднаних у 29 родин (Wilson, Reeder,1992). Зустрічаються в усіх частинах світу і населяють різноманітні ландшафти. Переважно дрібні і середньої величини. Рослинноїдні. У пари потужних з постійним ростом верхніх і нижніх різців зовнішня поверхня утворена твердою емаллю, а решта - більш рихлим дентином (різниця у швидкості стирання цих частин зуба забезпечує постійну гостроту його ріжучого краю); ікол немає, на їх місці беззубий проміжок - діастема. Поверхня передкутніх і кутніх зубів (звичайно 3-5 у верхній щелепі і 3-4 у нижній) - із злегка виступаючими гребенями емалі або горбкувата - пристосована для перетирання грубої рослинної їжі. Травний тракт довгий; як правило, наявна велика сліпа кишка. Дрібні види гризунів відрізняються швидким статевим дозріванням (статевозрілі з одного-двомісячного віку) і високою плодючістю (роди з проміжком 1,5-2 місяці).

Велике значення гризунів для людини. Бобри, бабаки, білки, ондатри, шиншили та ін. - цінні хутрові звірі. Серед мишей, полівок, піщанок і ховрахів багато шкідників сільськогосподарських культур, багато з них є носіями або переносниками збудників небезпечних епідемічних захворювань людини, свійських і мисливських тварин (чума, туляримія, енцефаліт, лейшманіоз, лептоспіроз та ін.). Гризуни - одна з найважливіших складових біоценозів Арктики (лемінги), тайги (білки, полівки), широколистяних лісів (нориці, миші, соні та ін.), степів, саван і пустель (бабаки, піщанки, хомяки, ховрахи, тушканчики та ін.). Їх діяльність відіграє важливу роль в грунтоутворенні і формуванні рослинного покриву.

Найбільш стародавні залишки гризунів знайдені у палеоценових відкладах Північної Америки. У третинний період широко розселялись, наслідком стала велика різноманітність типів організації. За влаштуванням жуйного апарату (будова щелеп і жуйної мускулатури) гризунів поділяють на 3 групи, яким, однак, не надається таксономічного значення. Перша - анатомічно найпримітивніші "білкоподібні" гризуни - Sciuromorpha; друга - "мишоподібні" - Myomorpha; третя - "дикобразоподібні" гризуни - Hystricomorpha.

Родина гоферові - Geomyidae - живуть в Північній Америці і Мексиці, ведуть підземний спосіб життя. Родина мішотчастих щурів - Heteromyidae - відрізняється відносно більшою довжиною задніх ніг, за формою тіла нагадуючи піщанок або тушканчиків східної півкулі; населяють пустельні і напівпустельні ландшафти південно-західної частини Північної і Центральної Америки. Подібний зовнішній вигляд має африканський (кафрський) довгоніг - Pedetes caffer (єдиний представник родини довгоногів - Pedetidae). Зовні нагадує тушканчика величиною з зайця.

Родина боброві - Castoridae - включає лише 2 види: звичайного - Castor fiber і американського - C. canadensis бобрів; живуть у заплавах річок в лісовій зоні; на мілководних річках споруджують плотини, риють нори в берегах або будують з гілок міцні "хатки". На дні водойми роблять запаси деревних гілок, корою яких харчуються взимку. До початку ХХ століття в результаті хижацького винищення окремі колонії цього звіра збереглися тільки в деяких районах Полісся і Середнього Придніпров’я. Зараз поширений у Поліссі і лісостепу; чисельність виду відновлюється.

Родина білячі - Sciuridae - поширена на всіх материках, за виключенням Австралії та Антарктиди; нараховує понад 270 видів. Білячих поділяють на 2 екологічні групи - наземних (бабаки, ховрахи) і деревних (білки); проміжне становище займають бурундуки. Бабаки - Marmota - населяють лучні і степові біотопи обох півкуль, є гірські види. Живуть у норах; харчуються вегетативними частинами трав’янистих рослин. Впадають у сплячку. Живуть великими поселеннями, в яких сусіди пов’язані постійною звуковою сигналізацією, що попереджає про небезпеку. Бабаки – об’єкт хутрового промислу; є носіями небезпечних для людини захворювань, зокрема, чуми та ін. Ховрахи (Citellus, Cynomys, Callospermophillus і ін.) поширені ширше, заселяючи і пустелі. Утворюють щільні поселення; шкодять посівам і є носіями збудників ряду небезпечних захворювань.

Бурундуки (Tamias, Eutamias) пов’язані з деревно-чагарниковою рослинністю і ведуть наземно-деревний спосіб життя. Нарешті, білки - спеціалізовані деревні звірі з переважно поодиноким (сімейним) способом життя; особливо різноманітні у лісах Південної Азії (пальмові білки - Funandulus, Callosciurus і ін.); деякі досягають довжини тіла 50 см і маси 3 кг (Ratufa). Звичайна білка - Sciurus vulgaris населяє тайгу, змішані і широколистяні ліси Євразії; один з найважливіших хутрових звірів; акліматизована у лісах Криму і Кавказу, де раніше була відсутня. Африканські земляні білки – Xerus - за способом життя скоріше нагадують ховрахів (живуть у норах), до них близький тонкопалий ховрах – Spermophilopsis leptodactylus - поширений у піщаних пустелях Казахстану, Середньої Азії і Північного Ірану.

В фауні України 6 видів родини білячі: бабак степовий - Marmota bobac, ховрах європейський - Spermophilus citellus, ховрах крапчастий - S. suslicus, ховрах подільський - S. odessanus, ховрвх малий - S. pygmaeus та білка звичайна - Sciurus vulgaris.

Родина летягові - Pteromyidae - деревні грузуни зі шкірястою перетинкою з боків тіла між передніми і задніми кінцівками, яка дозволяє у планеруючому польоті перелітати з дерева на дерево на відстань 15-50 м. Поряд зі звичайною летягою (Pteromys volans), невеликих розмірів тварини, найбільша летяга - тагуан (Petaurista petaurista) досягає маси 1,5 кг при довжині тіла 60 см і населяє гірські ліси Південно-Східної Азії. Летяги харчуються листям дерев, бруньками, плодами і насінням, а при можливості - і дрібними тваринами.

Африканська родина шипохвостові - Anomaluridae - деревні гризуни з хвостом, нижня поверхня якого вкрита гострими щитками, що допомагають втримуватися на гладких стовбурах дерев. Пересуваючись по них, тварини спираються на хвіст і, послідовно розправляючи і згинаючи тіло, підтягуються на лапах.

Серед мишоподібних гризунів родина соневих (вовчків) - Myoxidae (Gliridae) представлена дрібними переважно деревними гризунами з нічним способом життя. Живуть у лісах і садах Північної Африки, Південної Європи і Середньої Азії (до Алтая). В Україні 4 види: вовчок лісовий - Dryomys nitedula, вовчок горішниковий (ліскулька) - Muscardinus avellanarius, вовчок сірий - Myoxus glis і рідкісний вовчок садовий - Eliomus quercinus. В цю родину зараз включають єдиний вид пустельних сонь Східного Казахстану - Selevinia betpakdalensis.

Родина тушканові - Dipodidae - поширені в степах і пустелях переважно Африки та Азії. Для них характерний сильний розвиток задніх і слабкі передні кінцівки, довгий хвіст-балансир. Дрібні і середньої величини зимосплячі звірки (довжина тіла 5-30 см), харчуються насінням, пагонами рослин, у великих кількостях поїдають дрібних безхребетних. В Україні представлені двома рідкісними видами, що мають загалом південне поширення: тушкан великий - Allactaga major і тушкан трипалий (кандибка) - Stilodipus telum.

Родина мишівкові - Zapodidae - близькі родичі тушканчиків; зовні нагадують мишей; переважно комахоїдні. Поширені в Європі і Азії на південь від полярного кола і в Північній Америці. В Україні 4 досить рідкісні види: мишівка лісова - Sicista betulina, мишівка Штранда - S. strandi, мишівка степова - S. subtilis, мишівка темна - S. severtsovi.

Родина мишачі - Muridae - різноманітні за величиною і зовнішнім виглядом. Багаточисельна родина, деякі представники якої (хатні миші і щурі) розселились з людиною по всій Землі. Видовий склад особливо багатий у Південно-Східній Азії, Африці. Найбільші представники - філіппінські щурі (Phloemys) сягають маси понад 1 кг. Пластичність організації забезпечила широке розселення; дана група посідає значне місце в біоценозах; багаточисельні в поселеннях людини. Мишачі - одна з основних груп ссавців в теріофауні України, що реєструється при всіх видах обліку; нараховує 10 видів: миша польова - Apodemus agrarius, пацюк сірий - Rattus norvegicus, миша звичайна - Mus musculus, мишак жовтогрудий - Sylvaemus tauricus та ін.

Родина хом’якові - Cricetidae - численні і широко поширена. Південноамериканські хом’яки (Ichtyomys, Laptomys, Anotomys) харчуються рибою та ін. водними тваринами. 2 види цієї родини у фауні України не бувають високочисельними: хом’як звичайний - Cricetus cricetus, хом’ячок сірий - Cricetulus migratorius.

Родина норицеві (полівкові) – Arvicolidae - поширена у північній півкулі і представлена рядом масових видів: лемінги в тундрі, руді нориці - Myodes в лісі, сірі нориці - Microtus і строкатки - Lagurus в лісостепу і степу, нориця водяна - Arvicola і ондатра - Ondatra у старицях річок і болотах. Родина норицеві - найчисленніша група ссавців нашої фауни; є домінантною у більшості типів оселищ як природних (ліси, чагарники, болота, луки), так і напівприродних (сади, лани, узбіччя доріг). 15 видів у фауні України: ондатра звичайна - Ondatra zibethicus, нориця руда - Myodes glareolus, нориця снігова - Chionomys nivalis, нориця водяна - Arvicola amphibius, нориця польова - Microtus arvalis та ін.

Родина сліпакові - Spalacidae - риючі гризуни, що майже не виходять на поверхню і харчуються підземними частинами рослин. Тварини з недорозвиненими вушними раковинами і хвостом, короткими кінцівками, очі заховані під шкірою, на їхньому місці утворилась товста складка шкіри, густо вкрита міцним щетинкоподібним волоссям. 5 доволі рідкісних ссавців України: сліпак білозубий - Nannospalax leucodon, сліпак піщаний - Spalax arenarius, сліпак грецький - S. graecus, сліпак подільський - S. zemni, сліпак звичайний - S. microphthalmus.

У групі дикобразоподібних центральне місце посідає родина дикобразові - Hystricidae - наземні або наземно-деревні гризуни великого розміру. Тіло з боків, по спині і хвосту вкрите довгими голками, інші частини - жорстким волоссям. Харчуються пагонами і листям чагарників, травами і підземними частинами рослин. Живуть в норах або печерах. Населяють Середземномор'є, Азію, Африку. Характерний представник - дикобраз - Hystrix hirsutirostris. У Північній Америці і на півночі Південної Америки живуть деревні дикобрази - Erethizontidae. Їх тіло вкрите короткими голками; ведуть переважно деревний спосіб життя.

Родина морські свинки - Caviidae - населяють Південну Америку; більшість видів - дрібні тварини, що живуть в норах. Родина водосвинкові - Hydrochoeridae - представлена одним видом. Капібара - Hydrochoerus capibara - найбільший серед сучасних гризунів (довжина тіла 1,5 м, маса 50-60 кг). Поселяються по берегах річок Південної Америки. Добре плаває і пірнає, харчується водними рослинами. Родина агутієві - Dasyproctidae - великих розмірів гризуни (довжина тіла 60-75 см); живуть у лісах Мексики, Центральної і Південної Америки. Родина шиншилові - Chinchillidae - населяють пампаси і гірські райони Південної Америки, піднімаються до висоти 3-6 тис. м над рівнем моря; мають хутро високої якості.

Родина нутрієві - Myocastoridae - населяє водойми Куби, Ямайки, Гаїті і Південної Америки. В Україну вперше завезена в 1931р. Результати акліматизації показали, що нутрія не може пристосуватись до замерзаючих водойм. При напіввільному розведенні утримують у природних водоймах тільки у теплу частину року. Розводиться у підсобних та спеціалізованих господарствах, на фермах і в напіввільному стані. Дає добре хутро і дієтичне м’ясо. Знищуючи водну рослинність, змінює характер водойм, інколи пошкоджує гідротехнічні споруди і шкодить посівам. У гірських районах і посушливих низовинах Південної Америки живуть схожі на щурів види родини восьмизубові - Oсtodontidae; вони живуть у складно влаштованих норах зі значною системою підземних ходів - тунелів. В Африці підземний спосіб життя властивий родині землекопові - Bathyergidae.

Накінець, ватро відмітити, що цьому ряду присвячена найбільша кількість спеціальних і оглядових публікацій і саме у цій групі відбулись найбільші таксономічні перестановки та уточнення. Хоча систематика ссавців вивчена досить добре, в ній все ще багато нез’ясованих питань. Уточнення споріднених зв’язків між видами може змінювати склад родів і навіть родин. В останні роки почали відкривати так звані "види-двійники": організми, що відносяться до них, дуже подібні один з одним, їх можна найчастіше розрізнити лише за кількістю хромосом, або за біохімічними показниками. Особливо багато таких видів серед дрібних ссавців - нориць, мідиць, мишівок, мишей.