Антропогеновий період

Антропогеновий період складається з двох епох – плейстоценової (закінчилась 100 тис. років тому) та сучасної, або голоценової. В плейстоценову епоху на Австралійському континенті виникли першозвірі. Наприкінці періоду значне зледеніння відбулось в Північній Півкулі; в Північній Америці внаслідок цього вимерли всі копмтні та багато інших груп тварин. Предки сучасних коней незадовго до зледеніння мігрувати з Північної Америки до Азії через перешийок на місці нинішньої Берінгової затоки, а згодом розселились в Європу та Африку, де від них виникли коні, осли та зебри.

Близько 1,7 млн. років тому вимерли африканські австралопітеки. У цей час у Східній Африці з’являється від невідомих предків людина прямоходяча, яка вже застосувала деякі знаряддя праці, користувалась вогнем. Згодом цей вид розселився до Азії. Різні його географічні популяції дістали назви пітекантропів, синантропів та ін.; усі вони вимерли не пізніше, ніж 300 тис. років тому. Саме тоді з’являється вид людина розумна, що мав два підвиди, які чітко відрізнлись між собою особливостями будови: неадендальці та кроманьойонці (останні близькі до сучасної людини).

У кінці плейстоценової епохи великі простори Північної Півкулі були зайняті тундрами, де розвинулась специфічна біота з переважанням трав’янистих покритонасінних, мохів та лишайників. Із ссавців для неї характерні гризуни – лемінги, північний олень і вівцебик (дожили до наших днів), а також нині вимерлі вкритий шерстю слон – мамут, шерстистий носоріг, великорогий олень, печерний ведмідь.

У голоценову епоху розпочалася активна господарська діяльність людини: полювання, рільництво, скотарство неандертальців та кроманьйонців. Приблизно 5-6 тис. років тому виникали перші держави і міста, а в ХІХ сторіччі сформувалися промислові комплекси.

Діяльність людини є провідним сучасним фактором еволюції. Вона проявляється в знищенні природних екосистем унаслідок вирубування лісів, створення водосховищ, поселень, промислових центрів, агроценозів, забрудненя довкілля промисловими відходами, зміни газового складу атмосфери, виснаження грунтів.

Місце стабільних екосистем з високою видовою різноманітністю займають лісові насадження та агроценози з незначною кількістю видів. Це призводить до неспряженої еволюції екологічно пластичних видів фітофагів, які стають шкідниками культурних рослин, а також різноманітних бур’янів. Зростання популяцій свійських тварин і самої людини стимулювало еволюцію пов’язаних із ними паразитичних, кровосисних та санантропних видів. Це призводить до дестабілізації біосфери та її кризи з непередбаченими наслідками, безумовно, катастрофічними для сучасних біот, включаючи і антропогенізовані промислові та сільськогосподарські ландшафти.

Різке зниження видового різноманіття, спричинене як результатами господарської діяльності людини, так і прямим винищенням нею багатьох видів рослин і тварин – один із чільних факторів, що призводить до порушення біогеоценозів та їхнього руйнування.

За останні 2-3 тисячі років унаслідок дії антропогенного фактора зникли сотні тисяч видів, більшість із яких так і не було відкрито науковцями. За останні 300 років людиною винищено багато видів найбільших за розмірами птахів і ссавців. Наприклад, у ХVІІ – ХІХ сторіччях у Європі винищено дикого бика-тура, коня-тарпана, біля узбережжя Камчатки в ХVІІІ сторіччі – великого морського ссавця мтеллерову корову; на Мадагаскарі до початку ХІХ ст. – 7 видів великих (масою до 500 кг) нелітаючих птахів епіорнісів, а в Новій Зеландії – 13 видів безкільових птахів моа (до 3 м заввишки); у 60-х роках ХХ сторіччя в Монголії винищено останніх коней Пржевальського; європейський зубр та американськуий бізон збереглися лише завдяки відтворенню їх у у зоопарках. Приблизно 20 % видів комах, 80% плазунів, від 10 до 30% птахів і ссавців у наш час перебувають під загрозою повного знищення.

Отже, лише негайний перехід до гармонійного включення господарської діяльності людини до біосфери, тобто створеня ноосфери, може відвернути загрозу загальної екологічної катастрофи. Окремі природоохоронні заходи без докорінної зміни світогляду людини та принципів ведення її господарства можуть лише трохи відстрочити цю загрозу.