5.5. Якості людини

Якості людини — це ті її властивості, які виявляються по-різно­му залежно від умов, ситуацій.

Розглянемо основні властивості людини, які значною мірою впли­вають на життєдіяльність людини: здібності, емоційні та вольові якості.

Здібності ~ це психофізіологічні властивості людини, які реалізу­ють функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: від­чуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага).

Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальні — при­таманні багатьом людям, спеціальні — це такі властивості, які да­ють змогу досягти високих результатів в якійсь галузі діяльності. Особливі здібності, які виявляються в творчому розв'язанні завдань, називаються талантом, а людей, яким вони притаманні — таланови­тими. Найвищий ступінь у розвитку здібностей — геніальність.

Природні можливості розвитку здібностей кожної людини нази­вають задатками.

Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини характеризує здатність людини до розвитку певних здібностей.

Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання та практич­ної діяльності. До задатків належать психологічні процеси, ступінь їх прояву. Однією з особливостей психологічного процесу є відчуття.

Відчуття — це основа знань людини про навколишній світ, це відображення властивостей предметів, що виникають у людини при безпосередній дії їх на її органи чуття.

Відчуття має рефлекторний характер, фізіологічною основою якого є нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подраз­ника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприйняття.

Сприйняття — це відображення у свідомості людини предметів як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття.

Цей процес залежить не тільки від інформації органів чуття, а й від настрою, очікувань, життєвого досвіду людини. Це активний процес, у якому задіяно минулий досвід, очікування, застереження, значущість для людини того, що вона сприймає. Інформація, яку сприймає людина, накладається на ту, яка в неї вже є.

Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.

За допомогою сприйняття людина спроможна своєчасно вияви­ти небезпечну ситуацію і адекватно реагувати на неї. Особливе зна­чення мають такі особливості сприйняття, як пороги зору та слуху, час реагування на небезпеки, надійність сприйняття в умовах дефі­циту часу, сприйняття простору тощо.

Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам'яті.

Пам'ять — одна з найважливіших функцій людського мозку.

Якщо сприйняття — це початковий етап пізнавального процесу, відображення об'єктивної реальності, що діє на органи чуття вданий ^час, то пам'ять — це відображення реальності, що діяла в минулому.

Пам'ять — це здатність людини фіксувати, зберігати і відтво­рювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська пам'ять утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву).

Генетична пам'ять зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції впродовж багатьох тисячоліть. Вона виявляється безумов­ними рефлексами та інстинктами і передається спадково.

Набута пам'ять зберігає інформацію, яку людина засвоює в про­цесі житія, від народження до смерті. Вона реалізується в умовних рефлексах. Розрізняють такі види набутої пам'яті: рухову, образну, емоційну й символічну (словесну та логічну).

Набута пам'ять поділяється за формами на миттєву, коротко­часну, проміжну і довготривалу.

Миттєва пам'ять — це форма збереження інформації впродовж незначної миті; інформацію не можна затримати в пам'яті, відтвори­ти. Час збереження сліду інформації в миттєвій пам'яті — 10-60 с.

Частина інформації з миттєвої пам'яті потрапляє до короткочас­ної, час збереження якої — декілька хвилин.

Інформація з короткочасної пам'яті після певного перекодуван­ня потрапляє до проміжної пам'яті, де вона зберігається, доки не з'являється можливість перевести її на довготривале утримання. Час збереження інформації у проміжній пам'яті становить години. Про­цес очищення проміжної пам'яті відбувається переважно у сні й, можливо, саме цим значною мірою визначається його специфіка і призначення.

Обсяг довготривалої пам'яті практично не має обмежень, так само як час збереження в ній інформації. При необхідності використан­ня інформації з довготривалої пам'яті вона знову переводиться до короткочасної.

На розвиток якості пам'яті людини впливають її фізичний і пси­хічний стан, тренованість, професія, вік. Пам'ять погіршується з| віком. До 20-25 років пам'ять покращується і до 30—40 років зали­шається на тому ж рівні. Потім здатність запам'ятовувати й згадува­ти поступово йде на спад. Професійна пам'ять зберігається і в по­хилому віці.

Реалізація різних видів і форм пам'яті зумовлюється особливос­тями сприйняття інформації, потребами і мотивами, інтересами, вольовими зусиллями, застосуванням спеціальних прийомів, психо­фізичним станом організму.

Пам'ять є суттєвою характеристикою пізнавальних здібностей людини. Проникнення в таємниці пізнання явищ навколишнього світу можливе лише завдяки мисленню.

Мислення — це найвища форма відображення реальності та сві­домої цілеспрямованої діяльності людини, що направлена на опосеред­кування, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв'язків між явищами. Найважливіше значення в про­цесі мислення мають слова, мова, аналізатори.

Мислення спрямовується на вирішення певних завдань — від найпростіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме жит­тя. Вся розумова діяльність (судження, розуміння, формування по­нять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порів­няння, узагальнення, абстракція і конкретизація.

Аналіз — це мислений поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загаль­ного, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта.

Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять.

Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв’'язок тео­рії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Для забезпечення надійності та безпеки в складних ситуаціях слід виділити такі риси мислення, як винахідливість, кмітливість, швид­кість прийняття рішення, критичність, розсудливість.

Психомоторні здібності характеризуються діями, спрямованими на досягнення елементарної мети одним або декількома рухами.

Психомоторні здібності впливають на безпеку діяльності люди­ни, особливо пов'язаної з виробництвом в умовах автоматизації та механізації. При цьому велике значення мають такі ознаки рухів та Реакцій: швидкість реакцій, швидкість руху, точність рухів, координованість, темп рухів, ритми рухів (періодичність), надійність.

Увага — це спрямованість та зосередженість у свідомості на об 'єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуаль­ної та рухової активності.

До основних функцій уваги належать вибір впливів, регулюван­ня і контроль діяльності доти, доки не буде досягнуто її мети. Увагу характеризують концентрація, стійкість, розподіл, переключення й обсяг.

Концентрація уваги — це стан свідомості, необхідний для того, щоб включитися в діяльність, зосередитися на завданні.

Стійкість уваги — це тривалість привертання уваги до одного й того самого об'єкта або завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без зусилля, всього 2—3 с, довільна увага досягається вольо­вим зусиллям, послабляється через 15 хв. напруженої праці.

Розподіл уваги — це здатність людини одночасно концентрувати увагу на декількох об'єктах, що дає можливість виконувати одразу декілька дій.

Переключення уваги — це зворотний бік розподілу уваги. Воно вимірюється швидкістю переходу від одного виду діяльності до ін­шого. Погане переключення уваги призводить до неуважності.

Обсяг уваги — це кількість предметів або явиш, що їх людина утримує одночасно в своїй свідомості.

За всіх обставин управління увагою — це передумова ефективної життєдіяльності та безпеки людини.