4. Фізіологічні особливості організму людини

Незважаючи на наявність різноманітних гіпотез про виникнення життя на Землі, всі вважають, що найвищою стадією розвитку життя є людина. Вчені встановили, що за всю історію еволюції людина в анатомо-фізіологічному відношенні мало змінилася. Що ж являє собою організм людини? Це сукупність тілесних (соматичних) і фізіологічних систем: нервової, серцево-судинної, кровообігу, травлення, дихання, сенсорної, опорно-рухової та ін. Однією з найважливіших систем лю­дини є нервова система, що пов'язує між собою всі системи і частини тіла в єдине ціле. Центральна нервова система бере участь у прийомі, опрацюванні та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовніш­нього і внутрішнього середовищ. При виникненні перевантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує захисно-адаптаційні реакції. Антропологи і фізіологи від­значають надзвичайно важливу фізіологічну особливість людського ор­ганізму; його великі потенційні і часто незадіяні життям можливості.

Еволюція забезпечила людський організм високими резервами стійкості та надійності, що зумовлено взаємодією всіх систем, ціліс­ністю, спроможністю до адаптації і компенсації у всіх ланках і ста­ном відносної динамічної стабільності. Достатньо навести декілька прикладів. Насамперед це стосується людського мозку. Одні дослід­ники вважають, що він використовується на 2—3%, інші — на 5—6% потенційних можливостей. Запас міцності «конструкції людини» має коефіцієнт 10, тобто організм людини може витримувати наванта­ження в 10 разів більші, ніж у практичній діяльності. Серце людини є органом кровообігу; воно протягом усього життя чинить більш 10⁹ скорочень, у той час як найсучасніша система забезпечує 10⁷, тобто в 100 разів менше.

З наведених прикладів видно, що резерви організму людини над­звичайно високі. Це дає можливість виживати людині як біологіч­ному виду в складних умовах. У результаті своєї бурхливої трудової діяльності людина досягла величезних успіхів у перетворенні навко­лишнього світу. Проте досягнення людини в галузі науки, техніки, виробництва при створенні комфортних умов життя призвели до утворення нових видів небезпеки та до деградації резервів організму людини. Одним із основних завдань навчальної дисципліни «Без­пека життєдіяльності» є визначення рівня та шляхів впливу різних небезпек на організм людини. Для вирішення цих завдань необхід­но насамперед розглянути шляхи взаємодії людини з навколишнім середовищем і як саме всі зміни навколишнього середовища відо­бражаються в її свідомості.