5.2. Психіка людини і безпека життєдіяльності

Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людь­ми, які жили 20—30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина зовні майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало колишньої сили, витривалості.

Це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки — це ре­зультат еволюції нервової системи: під впливом навколишнього се­редовища ускладнюється нервова система.

Психіка — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єк­тивного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах пси­хічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні процеси — це короткочасні процеси отримання, пере­робки інформації та обміну нею (наприклад, відчуття, сприйняття, пам ять і мислення, емоції, воля тощо).

Психічні стани відображають порівняно триваючі душевні пере­живання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депре­сія, стрес).

Психічні властивості — сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність від­повідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно пов'язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив Цих небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.

Дослідами встановлено, що у 70% нещасних випадків, що трап­ляються у сфері виробництва, винуватцями є самі люди.

Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбережен­ня, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. Причинами, як показує досвід, можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчин­ки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Усім живим істотам притаманна перша сигнальна система — ре­акція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки людина має другу сигнальну систему, таку, як реакція на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє.

Для людини слово — це не тільки поєднання звуків чи зобра­ження букв, але і насамперед форма відображення матеріальних явищ і предметів навколишнього світу в поняттях і думках. За допомогою слова утворюються загальні поняття, передаються сигнали про кон­кретні подразники, і в цьому випадку слово служить принциповим подразником, сигналом сигналів. У деяких випадках слово може бути негативним подразником і викликати негативні емоції, стре­сові ситуації, розлади нервової системи, що призводить до пору­шення функціонування всього організму.

Рівні розвитку нервової системи визначають типи поведінки людини. Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навич­ки, свідома поведінка.

Інстинктивна поведінка — це дії, вчинки, які успадковуються видом «Ното заріепз». На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків ін­стинктивної поведінки людини належать ті, які пов язані із самозбе­реженням, продовженням роду тощо.

Свідома поведінка — найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах.

Розрізняють свідомість конкретної людини і її самосвідомість. Результат першої — це знання конкретної людини про світ, а другої — знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку особис­тості.

Властивості людини

До властивостей людини як особистості належить все те, що:

• зумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси);

• виявляється у взаємодіях з іншими суб'єктами або предмета­ми навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкуван­ня, поведінка в конфліктних ситуаціях).

Властивостей людини безліч, та всі вони характеризуються умо­вами появи, ступенем прояву та можливостями вимірювання. їх можна класифікувати за трьома основними ознаками:

• атрибути — це невід'ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темпера­мент, здоров'я, мова, спрямованість).

• риси — це стійкі властивості, що проявляються постійно, їх дуже багато (розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостій­ність тощо).

• якості — це ті властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від умов, ситуацій (здібності, сприйняття, пам'ять, мислен­ня тощо).

Властивості людини становлять неперервну єдність з внутрішнім і зовнішнім середовищем.