Рекомендована література

1. Нечитайло В.А., Липа О.Л. Систематика вищих рослин. –К.: Вища школа, 1993. –с. 82-96

2. Комарницкий Н.А. и др. Ботаника. Систематика растений. –М.: Просвещение 1975. –с. 251-279.

3. Жизнь растений. –М.: Просвещение, 1974, т. 4.

4. Липа О.Л., Добровольський І.А. Ботаніка. Систематика нижчих і вищих рослин. –К.: Вища школа, 1975. –с. 220-232.

5. Сергиевская Е. В. Систематика высших растений. Практический курс. Санкт-Петербург. Лань. 1998 –с. 57-95.

6. Систематика вищих рослин. За ред. Чопика В.І. –К.: Вища школа. 1989 –с. 31-44.

І

Папоротеподібні належать до найбільш давніх груп вищих рослин. За своєю давністю вони поступаються тільки рініофітам та плауноподібним і мають приблизно один геологічний вік з хвощеподібними. В той час, як ріні офіти давно вимерли, а плауноподібні відіграють дуже скромну роль в сучасному рослинному покриві Землі, папоротеподібні продовжують процвітати. Зараз нараховують близько 300 родів та 10 тис видів папоротей. Папороті поширені практично по всій земній кулі і зустрічаються в різний екологічних умовах. Однак, найбільша їх різноманітність спостерігається у вологих тропічних лісах, де вони ростуть не тільки на грунті але і як епіфіти.

За своїми розмірами папороті варіюють від тропічних деревовидних форм (до 25 м висотою і до 50 см у діаметрі) до маленьких рослинок довжиною до кількох мм.

У папоротей як і у більшості вищих рослин домінуючим поколінням є спорофіт, який ми перш за все спостерігаємо. Майже у всіх папоротей спорофіт багаторічний, лише у небагатьох спеціалізованих форм – однорічний (наприклад: у роду цератоптерис - це водні або болотні папороті). Спорофіт папоротеподібних має корені. Немає їх у деяких гіменофілових та у роду сальвінія, внаслідок редукції. Корені папоротей додаткові, утворюються від стебла, іноді від листків.

Стебла папоротей досить різноманітні. Більшість з них має порівняно слаборозвинене стебло, нерідко представлене кореневищем, що переважно знаходиться землі. У багатьох форм стебло повзуче, тонке, але є ряд папоротей з прямостоячим стеблом. Серед них відомі і дерев’янисті форми.

На відміну від хвощеподібних і плауноподібних папороті характеризуються макрофілією – мають великі листки, як правило, дуже розчленовані, рідше цілісні. Наростають верхівкою, що вказує на їх стеблове походження.

Спорангії у папоротей виникають на нижній поверхні листка у великій кількості, рідше вони поодинокі, частіше спорангії зібрані в купки - соруси, одягнуті особливим виростом листка – покривалом, що називається індузієм. Спорангії можуть зростатися між собою в так звані синангії, або містяться в спеціальних утворах – спорокарпіях.

Спорангії виникають або на звичайних вегетативних листках, або на особливих спороносних листках (спорофілах). Спорангії можуть утворюватись з групи клітин листка, як епідермальних, так і субепідермальних. В такому випадку стінка спорангія багатошарова. Такі спорангії притаманні давнім папоротям. В інших папоротей спорангії утворюються з однієї поверхневої клітини і мають одношарову стінку, така будова спорангія властива для більшості сучасних папоротей. Зрілі спорангії відкриваються при допомозі спеціальних пристосувань, що розвиваються на їх стінках (кільця різної будови, групи клітин з нерівномірно потовщеними стінками).

Серед папоротей зустрічаються як рівноспорові, так і різноспорові рослини. При проростанні зі спор розвиваються заростки (гаметофіти). Заростки рівноспорових папоротей зелені, хивляться самостійно, як правило, невеликого розміру, різної форми.

У різноспорових папоротей спостерігається значне спрощення (редукція) заростків, особливо чоловічих, вони мають мікроскопічні розміри. Чоловічі заростки втрачають здатність до самостійного життя і живлення.