3. Ферменти рестрикції-рестриктази. Особливості їх дії на днк. Нарізання генетичного матеріалу (одержання блоків генів).

Методи генної інженерії дають змогу здійснювати рекомбінацію in vitro, поєднуючи при цьому генетичну інформацію найрізноманітніших організмів.

Важливою передумовою освоєння технології одержання рекомбінантних молекул ДНК було відкриття ферментів рестрикції (рестриктаз), які розривають зв'язки всередині двоспіральної молекули і «ріжуть» її на частини. Найбільше цікавлять генетиків рестриктази класу II, які здатні розпізнавати специфічні послідовності основ у дволанцюговій молекулі ДНК, а потім розщеплювати такі молекули на фрагменти. Рестриктази класу II відрізняються між собою за тим, як вони фрагментують молекулу ДНК. Одні з них розрізають обидва ланцюги ДНК простим рівним розривом, а інші ріжуть молекулу виступом, асиметрично. Подвійна спіраль розривається при цьому таким чином, що в кожному з утворених фрагментів залишаються одноланцюгові комплементарні виступи, так звані липкі кінці.

На сьогодні відомо понад 400 рестриктаз. Назву рестриктази утворюють з першої родової літери і двох перших літер видової назви організму, який її продукує. Додають скорочену назву системи рестрикції чи назву нехромосомного елемента, який кодує рестриктазу. Наприклад, Есо R — І — рестриктаза, виділена з Е. соlі, синтез її програмується фактором R I; Hind — III — виділена з Нае-mophyllus influencal, штаму d, рестриктаза III.

На рис. 99 умовно зображена ділянка ДНК. Окремі нуклеотиди її позначені літерами. Рестриктаза Хінд II розпізнає послідовність з шести нуклеотидів ГТЦГАЦ і розрізає її і комплементарну їхню ділянку точно посередині. Інша рестриктаза РІ розпізнає шість інших нуклеотидів ГААТТЦ і ріже двоспіральну молекулу в цьому місці сходинкою, асиметрично, утворюючи фрагменти з липкими кінцями. Слід пам'ятати, що кожна рестриктаза (а їх відомо кілька сотень) розпізнає свою специфічну послідовність. Кількість ділянок розпізнавання для певної рестриктази залежить від розміру ДНК. Так, невелика ДНК віруса SV 40 для рестриктаз Ват Н І, Есо R І і Нра II має лише по одній ділянці розпізнавання, тоді як більша за розмірами ДНК аденовіруса для тих же рестриктаз має відповідно З, 5 і понад 50 ділянок. Тобто рестриктаза Нра II розріже ДНК віруса SV 40 в одному місці, а ДНК аденовіруса — більш як у 50 місцях, внаслідок чого утвориться безліч фрагментів.

Одержані за допомогою рестриктаз фрагменти використовують для створення рекомбінантних молекул.

Рестриктази – це створений природою інструмент для ГІ. Оскільки різні бактерії по різному мітять (метилюють) свої молекули ДНК, були виділені рестриктази, що розпізнають найрізноманітніші послідовності нуклеотидів. Завдяки цьому стало можливим розрізати ДНК на які завгодно шматки (фрагменти), а потім їх зшивати так, як того хоче експериментатор (одержувати свідомо рекомбінантні молекули ДНК).

Молекулярна біологія подолала природну заборону на міжвидові схрещування. ГІ дозволяє перекомбіновувати (перетасовувати) гени організмів, які знаходяться на різних щаблях еволюційного розвитку, тобто віддалених в еволюційному відношенні, таких, наприклад, як людина і бактерія. У пробірці, invitro, можна створити будь-які комбінації генів (наприклад, мухи і слона).

Але одна справа – створити рекомбінантні ДНК в пробірці, а зовсім інша – домогтися, щоб вона була біологічно активна, щоб вона змінювала генетичні властивості клітини, виконувала її «команди» і могла реплікуватися в складі живої клітини.

Ця мета досягається завдяки регуляторним структурам (промоторам) та векторам.