Інформаційний словник з теми “тканини”

Основні групи тканин.

І Твірні (меристеми): 1) верхівкові (апікальні) або зародкові первинні; 2) бічні (латеральні): а) прокамбій, перицикл - первинні; б) камбій, фелоген або корковий камбій — вторинні; 3) вставні (інтеркалярні) — первинні; 4) раневі (травматичні) — вторинні.

II. Асиміляційні (хлоренхіма) — палісадна (стовпчаста), губчаста, складчаста.

III. Запасаючі тканини (переважно паренхіма пагона, кореня, плодів та насіння).

IV. Аеренхіма (провітрювальні): 1) пневматоди (на повітряних коренях; 2) продихи (на листках, молодих пагонах, плодах); 3) сочевички (на стеблах, на коренях).

V. Всисні тканини: 1) різодерма (епіблема) — на корені; 2) веламен (на повітряних коренях); 3) всисний шар щитка насіння злаків; 4) гаусторії (у рослин-паразитів,); 5) гідропоти (група клітин на листках водяних рослин).

VI. Покривні тканини: 1) епідерма (вкриває пагони і репродуктивні органи) — первинна; 2) перидерма і корок (пробка) або фелема, фелоген або корковий камбій (пробковий камбій), фелодерма — вторинна; 3) кірка або ритідом (складається з численних прошарків корка та відмерлих ділянок кори) — третинна.

VII. Тканини, які регулюють проходження речовин: 1) ендодерма (внутрішній шар первинної кори кореня, іноді крохмалоносна піхва стебла); 2) екзодерма (зовнішній шар клітин первинної кори кореня і стебла).

VIII. Видільні тканини: 1) зовнішньої секреції: а) залозисті волоски (трихоми) та вирости (емергенці або шипи); б) нектарники (на квітколожі, в основі тичинкових ниток, на пелюстках, чашолистках); в) гідатоди (на листках ); г) травні залози комахоїдних рослин (ловильний апарат); 2) внутрішньої секреції: а) видільні клітини (ефірні олії, смоли, кристалічні сполуки та інші); б) багатоклітинні вмістища секретів (схизогенні, лізигенні); в) смоляні ходи (канали); г) молочні судини (членисті, нечленисті).

IX. Механічні тканини (опорні, арматурні, скелетні):1) коленхіма (кутова, пластинкова, пухка); 2) склеренхіма:а) волокна (луб'яні, деревні або лібріформ); б) склереїди (кам'янисті клітини); в) ідіобласти (поодинокі склереїди).

X. Провідні тканини: 1) ксилема (судини, трахеїди), первинна (прото- і метаксилема) та вторинна, складова частина деревини; 2) флоема (ситовидні трубки з клітинами-супутниками), первинна (прото- і метафлоема) та вторинна складова частина лубу.

Провідні пучки (комплекс провідних, механічних, основних тканин): відкритий колатеральний (судинно-волокнистий провідний пучок (переважно у дводольних рослин), закритий колатеральний судинно-волокнисті провідний пучок (у однодольних рослин), відкритий біколатеральний судинно-волокнистий провідний пучок (гарбуз), концентричні: амфівазальний і амфікрібральний провідний пучок (у кореневищах конвалії, папороті).

Анатомія кореня. Функції коренів звичайно однакові в усіх рослин. У більшості вищих рослин корені становлять їх підземну частину. Вони закріплюють рослину в грунті, поглинають воду і розчинені в ній мінеральні речовини; у коренях накопичуються поживні речовини, по них пересуваються вода і розчини мінеральних солей до стебла, листків, квіток і плодів. Крім того, корені виконують деякі інші функції.

Види коренів розрізняють за походженням. Залежно від походження вони бувають: головними, що утворюються внаслідок росту і розвитку зародкового корінця; бічними, які утворюються на головному корені внаслідок дії перициклу або клітин основної паренхіми, що набули меристематичної дії; придатковими, які фор­муються на стеблові або на листках внаслідок дії камбію або основної паренхіми, що набула меристематичної активності.

Зони коренів. Вони розміщені уздовж кореня, мають різну будову і виконують неоднакові функції. Звичайно в корені розрізняють такі чотири зони: зону поділу клітин; зону росту; зону всисання (всмоктування, поглинання); зону укріплення.

Особливість первинної анатомічної будови кореня полягає в тому, що корінь ділиться на дві чітко відмежовані частини: корову і центральний (осьовий) циліндр. Корінь вкритий одношаровою всисною тканиною — епіблемою.

Вторинна анатомічна будова кореня. У голонасінних і покритонасінних двосім'ядольних у зоні закріплення корінь змінює будову з первинної анатомічної на вторинну, що зумовлено утворенням вторинних твірних тканин камбію і коркового камбію — фелогену. Камбій утворюється з перициклу і клітин основної паренхіми, що знаходяться між флоемою і ксилемою; він розміщується зовні від ксилеми і напрямлений всередину від флоеми. Камбій формує багатопроменеву зірку, яка поступово вирівнюється в камбіальне кільце. Внаслідок діяльності камбію зовні виникає вторинна флоема, а всередині - вторинна ксилема, які, об'єднуючись, утворюють від­криті колатеральні судинно-волокнисті пучки.

Анатомія стебла. Стебло — це надземний орган рослин, на ньому утворюються листки, квітки та плоди. Разом з листками і бруньками стебло утворює пагін. Анатомічна будова стебла зумовлена його функціями, належністю до певних життєвих форм і систематичних таксонів.

Розвиток і функції стебла залежать від виконуваних функцій і умов вирощування. За еволюційним розвитком воно старше від кореня, тобто з'явилося раніше від нього. Стебло утворюється в процесі розвитку зародкового стебельця і виконує дві найголовні­ші функції — провідну і опорну. Речовини, які синтезуються в ли­стках, пересуваються по флоемі до місць їх споживання (стебел і листків, що формуються, коренів, квіток, плодів, насіння), а в де­яких випадках накопичуються в окремих частинах стебла (серце­вині саговників, стеблах кольрабі, бульбах картоплі та ін.), утво­рюючи низхідний тік. По ксилемі стебла відбувається висхідний тік; він несе воду і розчини мінеральних речовин від коренів до всіх надземних частин рослини. Цим зумовлена необхідність розвитку провідних тканин. Стебло тримає листки, квітки, суцвіття та пло­ди, що потребує розвитку в ньому механічних тканин. Стебло може виконувати функцію органа асиміляції (аспарагус, рускус, какту­си) і органа вегетативного розмноження.

Стебла односім'ядольних рослин мають лише первинну будову. Їх особ­ливість полягає в тому, що в стеблах немає камбію. Тому стебла односім'ядольних рослин не можуть значно потовщуватись, їх по­товщення зумовлюється поділом клітин основної паренхіми, і лише в деяких дерев'янистих видів (драцена) утворюється так зване кільце потовщення, внаслідок діяльності якого формуються нові гістологічні елементи, що спричиняє потовщення стебла.

Судинно-волокнисті пучки належать до закритого типу і розта­шовані серед клітин основної паренхіми без усякого порядку. Таке розміщення пучків залежить від характеру проходження листко­вих слідів, тобто тих судинно-волокнистих пучків, які проходять із листків у стебла.' У односім'ядольних рослин листкові сліди прохо­дять самостійно, не зливаючись із тими, що уже є в стеблові. Упро­ваджуючись у стебло, вони майже горизонтально доходять до се­редини, потім повертаються і під гострим кутом спускаються вниз, наближаючись до його периферійної частини. Таким чином, у пери­ферійній частині стебла пучків значно більше, ніж у центральній. Але периферійні пучки менші порівняно із центральними.

Корова частина стебла в багатьох видів односім'ядольних не­значна. У деяких видів вона репрезентована склеренхімним кіль­цем або окремими тяжами склеренхіми, що чергуються з хлорофі­лоносною коровою паренхімою; у інших розвинена досить добре (тюльпан). Тканини в стеблах односім'ядольних трав'янистих рос­лин розміщуються в такому порядку. Під епідермою знаходиться корова частина, яка в кукурудзи майже не розвинена і репрезентована тяжами склеренхіми, що чергуються з хлорофілоносними клітинами основ­ної паренхіми. По мірі старіння стебла склеренхімні тяжі зли­ваються, утворюючи склеренхімне кільце, в яке втискуються судинно-волокнисті пучки. За склеренхімним кільцем знаходиться основна паренхіма, між якою проходять судинно-волокнисті пучки закритого колатерального типу. Пучки складаються із первинної флоеми, спрямованої до периферії стебла, і первинної ксилеми, орієнтованої до його середини. До складу флоеми входять сито-видні трубки і клітини-супутниці. На поперечному розрізі стебла видні шестигранні ситовидні трубки і поряд з ними чотиригранні клітини-супутниці, заповнені протопластом. Елементи флоеми роз­міщені в шаховому порядку.

До складу первинної ксилеми входять дві великі судини (по­ристі) і дві (іноді одна або три) менші (кільчаста і спіральна), що розміщуються нижче між великими судинами. За кільчастою і спі­ральною судинами звичайно знаходиться досить велика повітряна порожнина, яка утворилася при руйнуванні самих перших су­дин. Кожний судинно-волокнистий пучок частково або повністю оточений механічною тканиною — склеренхімою. В центрі стебла міститься основна паренхіма, яка складається із досить великих округлих клітин. Серцевина, що заповнена паренхімними клітина­ми, називається виповненою.

Анатомічна будова стебел двосім'ядольних рослин. Відмінною особливістю будови стебел двосім'ядольних рослин є наявність у них камбію, за рахунок якого утворюються нові гісто­логічні елементи, що веде до потовщення і зміни будови стебел. Анатомічна будова стебел цих рослин характеризується таки­ми основними відзнаками: покривною тканиною є перидерма, а у старіших рослин — кірка; корова частина поділяється на первинну і вторинну кору (остання входить до складу центрального цилінд­ра). Стебло поділяється на корову частину і центральний циліндр. У стеблові відсутні судинно-волокнисті пучки, а є річні кільця вторинної ксилеми. Первинна ксилема зберігається, вона обля­мовує чітко виражену серцевину. Тканини в стеблі дерев'янистої рослини розміщуються в такій послідовності (на прикладі стебла липи). Стебло вкрите вторинною покривною тканиною — перидермою. Зовні, на перидермі молодих пагонів, можуть зберігатись залишки епідерми. Під перидермою знаходиться первинна кора, до складу якої входять пластинчаста коленхіма і корова паренхіма. У клітинах останньої знаходяться запасні поживні речовини і друзи. Центральний циліндр починається вторинною корою, що скла­дається з трапецієвидних ділянок вторинної флоеми, розділених лійковидне розширеними верхівками первинних серцевинних про­менів. Вторинна флоема має своєрідний склад. У ній ділянки лубу (ситовидних трубок з клітинами-супутницями і луб'яною паренхімою) чергуються з луб'яними волокнами. Ділян­ки флоеми по радіусах перерізаються вузькими (одно- і двошаро­вими) вторинними серцевинними променями. Верхівки первинних серцевинних променів складаються із щільно розміщених, парен­хімних, майже чотиригранних клітин з краплинами жирної олії та друзами. На межі вторинних флоеми і ксилеми знаходиться чітко вира­жений камбій. Внаслідок його сезонної дії вторинна ксилема утворює річні шари, до складу яких входять судини, трахеїди, лібриформ, живі види лібриформу і деревинна паренхіма. Навесні камбій утворює великі судини, а влітку й особливо восени, коли його діяльність поступово припиняється, утворюються товстостінні гістологічні елементи. Межа між весняною і осінньою деревиною добре помітна. Вона являє собою межу річного шару приросту.

Анатомія листка. Листки — це бічні вегетативні органи рослин. Зачатки майбутніх листків утворюються в конусі наростання стебла у вигляді не­великих горбиків або валиків і називаються примордіальними, або примордіями. Вони згодом розвиваються у звичайні листки і разом зі стеблом утворюють пагін.

За багатьма ознаками листки істотно відрізняються від осьових органів. На відміну від кореня і стебла, листки ростуть своєю основою. Винятком є ли­стки папоротей, які ростуть верхівкою. Ріст листків не постійний, він швидко припиняється, і листки набувають постійних розмірів і форм. Виняток складають листки південноафриканської рослини вельвічії (Welwitsehia mirabilis), в якої листки є постійним орга­ном з необмеженим ростом. У трав'янистих рослин листки і стебла мають приблизно однаковий життєвий цикл — 45—120 діб, у віч­нозелених рослин листки функціонують 1—5 років, у листопадних — один вегетаційний період.

Розвинений листок складається з широкої плоскої частини — пластинки, звуженої — черешка і прилистків. Основними функціями листків є фотосинтез, випаровування води (транспірація) і дихання.

Основною тканиною листків є асиміляційна, в якій відбувається асиміляція органічних речовин із неорганічних (вуглекис­лого газу і води) під дією сонячної енергії. Асиміляційна тканина складає м'якоть листка — мезофіл. У мезофілі проходять судинно-волокнисті пучки, що формують жилки листків. По судинно-волокнистих пучках у листки поступають вода і розчини мінеральних речовин, а із листків відтікають продукти фотосинтезу. В листках може існувати лише одна жилка (елодея, мохи), кілька або багато (у вищих високоорганізованих рослин). Розподілення жилок у пластинці листка називається нервацією, або жилкуванням.

Розділ 2.