logo
Новий Документ Microsoft Word

Види, популяції та середовище

Популяція – сукупність видів, що населяють біогеоценоз; сукупність особин одного виду з єдиним генофондом, яка формується в результаті взаємодії потоку генів та умов довкілля. З погляду екології, найсуттєвішим для популяції показником є показник мінімальної чисельності популяції.

Фактори, що сприяють збільшенню популяції:

абіотичні (параметри середовища відповідають зоні оптимуму виду):

світло; вологість; температура; кислотність; концентрація хімічних речовин;

біотичні:широка екологічна ніша;висока репродуктивна здатність; достатня кількість їжі; захищеність від хижаків; стійкість до захворювань і паразитів; здатність адаптуватись до змін зовнішнього середовища;наявність простору для розселення і можливість розширювати ареал.

  1. Основні екологічні закони

Принципи розвитку і функціонування природи:

Закони Коммонера:

  1. Біорізноманітність і її збереження

Види біорізноманітності:

Завдання щодо збереження біорізноманітності:

Заповідна справа – теорія і практика організації та збереження заповідних територій різних рангів.

Форми збереження біорізноманіття:

in-situ – умови, в яких генетичні ресурси існують в рамках екосистем і природних осередків; середовище, в якому вони набули своїх характерних ознак. Найефективнішою формою збереження біорізноманіття є охорона природних комплексів у системі територій, що потребують особливого захисту. Крім системи природно-заповідного фонду є інші природні території, на яких в тій чи іншій мірі здійснюються спеціальні заходи для збереження біорізноманіття – такі звані території спеціального призначення.

ex-situ – збереження компонентів біорізноманіття поза їх природними середовищами існування. Збереження насіння, пилку, тканин, генетичного матеріалу у живих зібраннях, клонових банках, чи інших установлених формах збереження.

Природно-заповідний фонд – ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, і виділяються з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та збереження фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Виділяються природні території

та штучно створені

Основними нормативно-правовими актами в сфері створення національної екологічної мережі України є загальнодержавна Програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки (прийнята 21 вересня 2000 року) та Закон України «Про екологічну мережу України» (прийнятий 2004 року).

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіальної єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу, та їх популяцій. При цьому, національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біорізноманіття. Складниками структурних елементів екологічної мережі є:

До елементів екологічної мережі загальнодержавного значення належать:

Завданням Закону України «Про екологічну мережу» є регулювання суспільних відносин у сфері формування, збереження та раціонального невиснажливого використання екологічної мережі, як однієї з найважливіших передумов забезпечення сталого екологічно збалансованого розвитку України, охорони навколишнього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства.

Екологічна мережа – єдина територіальна система, яка утворюється з метою покращення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин, через поєднання території та об’єктів природно-заповідного фонду а також інших території, що мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища, і, відповідно до законів і міжнародних зобов’язань України, підлягають особливій охороні.

До структурних елементів екологічної мережі відносяться ключові, сполучні, буферні та відновлювальні території.