1.1 Історія розвитку вчення про стомлення

Проблема стомлення є однією з головних у дослідженнях фізіології, психології та гігієни праці, медицини та інших наук про людину. Вона привертала до себе увагу багатьох відомих вчених, таких як І.М. Сєченов, І.П. Павлов, Н.Є. Введенський, О.О. Ухтомський, А. Моссо, A.Bills, M.Crowford, C. Cameron та інших, які визначили місце цієї проблеми у ряді інших напрямів вивчення трудової, навчальної, спортивної діяльності людини.

Розвиток досліджень проблеми стомлення відбувався в кілька основних етапів. На початковому етапі вивчення стомлення, яке обумовлюється фізичним навантаженням, розглядалося як процес, що відбувається в робочому органі. Виникнення стомлення повязували з накопиченням в мязах відпрацьованих продуктів - молочної кислоти та продуктів розпаду білків та інших речовин, з нестачею в плазмі крові енергетичних речовин, необхідних для роботи[1].

З початком досліджень проблеми стомлення стали виникати уявлення про роль у цьому процесі нервової системи. Основоположниками цих уявлень стали А. Моссо та І.М. Сєченов. З великою впевненістю висловився на користь центрально-нервової природи стомлення І.М. Сєченов, коли він підводив підсумки своїх досліджень активного відпочинку, значення перерв у роботі, тривалості робочого дня, природи стомлення (1935, 1945, 1952).

Велике значення для розуміння механізмів стомлення мають роботи П.К. Анохіна (1975), присвячені обґрунтуванню теорії функціональних систем, що дозволила пояснити фізіологічну сутність довільної діяльності людини, встановити основні принципи регуляції фізіологічних функцій. У відповідності з теорією функціональних систем стало можливим зрозуміти сутність працездатності людини як одного з видів саморегулюючих процесів.

Однією з робіт, в якій представлені результати фізіологічних досліджень трудової діяльності людини, є книга М.І. Виноградова «Фізіологія трудових процесів» (1958). У ній розвиваються погляди автора, головним чином у напрямку вивчення загальних фізіологічних закономірностей, що характеризують діяльний стан організму людини, його фізичну і розумову діяльність. Вчений вважає, що стомлення є одним з етапів досягнення високої працездатності. Стомлення і робота різні і, навіть, протилежні за зовнішніми проявами, але обєднані у вирішенні спільного завдання - вдосконалення працездатності людини.

Погоджуючись з думкою автора про наявність тісного взаємозвязку і взаємовпливу категорій «робота» та «стомлення», слід відзначити, що позитивний вплив на ефективність працездатності мають ті рівні стомлення, які повязані з раціональним ступенем навантаження функціональних ресурсів, з можливістю компенсації енергетичного потенціалу.

Якщо ж ці навантаження є значними і потребують надмірної по інтенсивності і тривалості мобілізації функціональних ресурсів, то розвиваються дезінтеграційні процеси в регуляції функціонального стану, знижується його потенціал, порушується працездатність людини, тобто її можливості виконувати конкретну роботу з певним рівнем ефективності (продуктивності, якості) протягом заданого часу. Слід вважати, що Виноградов вніс істотний внесок у розвиток теорії стомлення, яке він розглядає як розлад координаційної функції центральної нервової системи.

Таким чином, можна говорити про наявність тісного звязку між втомою і працездатністю людини, - стомлення виникає на певному етапі реалізації працездатності, коли функціональні можливості (зусилля, мобілізація ресурсу на виконання трудових завдань) перестають відповідати вимогам навантажень та умовам трудового процесу людини[6].