Поширення, стан популяцій та охорона весняних ефемероїдів флори Київської області

курсовая работа

РОЗДІЛ 1. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ УМОВИ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Київська область знаходиться в північній частині України, в середній течії Дніпра. На півночі межує з Гомельською областю Білорусії, на сході - з Чернігівською та Полтавською, на південному сході та півдні - з Черкаською, на південному заході - із Вінницькою та на заході з Житомирською областями. Площа - 28,1 тис. км2. В області 25 районів, 24 міст, у тому числі 11 обласного значення, 30 селищ міського типу, загалом 1127 населених пунктів. Також до Київської області входить відносно нове місто Славутич, яке було створене 1986 року. Хоча адміністративно місто підпорядковане Київській області, географічно воно розташоване у межах Чернігівській області [4].

Відповідно до фізико-географічного районування територія Київської області знаходиться в межах Київського (Червоноармійський, Городницький фізико-географічні райони), Чернігівського (Дніпровсько-Деснянський фізико-географічний район) Полісся та лісостепової області Київського плато (Обухівсько-Васильківський, Кагарлицько-Гребінковський фізико-географічні райони) [45].

У геологічній будові території беруть участь юрські, крейдові, палеогенові, неогенові та антропогенові відклади. Виходи кристалічних порід докембрію трапляються в західній частині Київського плато. Потужність осадових відкладів, що перекривають кристалічний фундамент, поступово збільшується на схід. На правобережних схилах долини Дніпра відкриваються нижньо-палеогенові відклади: зелені глауконітові піски, піски канівської свити, світло-сірі піски й пісковики бучацької свити [33].

Рельєф Київської області рівнинний. Північна частина знаходиться в межах Поліської низовини, складеної піщаними та піщано-глинистими алювіальними відкладами. Абсолютні висоти не перевищують 190 м. На сході області знаходиться Придніпровська низовина, утворена піщано-глинистими алювіальними відкладами. Абсолютні висоти біля 140 м. На півдні та південному заході розташована Правобережна (Придніпровська) височина, в основі якої залягають гірські породи Українського кристалічного щита, з абсолютною висотою, що досягає 273 м.

Київщина має густу річкову мережу: 177 річок завдовжки понад 10 км. Найважливіша водна артерія - Дніпро, довжина його в межах області - 246 км, його головні притоки на Правобережжі: Стугна, Припять, Тетерів, Ірпінь, Рось, Росава, на Лівобережжі - Десна і Трубіж. На території області знаходиться Київське водосховище і частина Канівського водосховища, які створені на Дніпрі. Усього в області нараховується 13 водосховищ і понад 2000 озер. Клімат Київської області помірно-континентальний, з теплим літом і мякою зимою. Абсолютний мінімум температури досягає -36°С, абсолютний максимум - +40°С. Середня температура січня ? 6°С, липня + 19,5°С. Сума активних температур поступово збільшується з півночі на південь від 24,8°С до 27°С. За рік на території області випадає 500 - 600 мм. опадів, головним чином влітку. Ґрунти області досить різноманітні. На півночі поширені дерново-підзолисті, в долинах річок - дерново-глеєві, лучні й болотні ґрунти. У центральній частині на лесах - опідзолені чорноземи, темно-сірі і світло-сірі лісові ґрунти; у південних районах - глибокі малогумусні чорноземи. На лівобережжі зустрічаються лучно-чорноземні, лучні солонцюваті, солончакові і болотні солончакові ґрунти [39].

Загальна площа лісового фонду Київської області - 675,6 тис.га. Для північної частини території області характерні масиви хвойних і змішаних лісів, значні площі різнотравно-злакових луків і заболочені ділянки. На півдні переважають широколистяні ліси з Qercus robur L., Carpinus betulus L.., Fraxinus excelsior L., Alnus glutinosa (L.) Gaertn. та Tilia cordata Mill. й луки.

Природна флора Київської області за даними В.Г. Собка та Л.П. Мордатенко [42] нараховує 1703 види судинних рослин, які належать до 126 родин та 231 роду. З них 1200 видів відносяться до дводольних, посідаючи перше місце у флорі, і близько 400 видів до однодольних - відповідно друге місце. Polypodiophyta нараховується 23 види, а Equisetophyta 9 вдів. Зовсім бідно презентовані Lycopodiophyta, яких зафіксовано 6 видів, і ще бідніше Pinophyta - лише 3 види. Провідне місце у флорі належить таким родинам, як Asteraceae Dumort. - 209 видів, Poaceae Barnchard. - 140 видів, Brassicaceae Burnrtt. - 91, Cyperaceae Juss. - 87, Rosaceae Juss. - 84, Caryophyllaceae Juss. - 72, Fabaceae Lindl. - 69, Lamiaceae Lindl.- 66, Scrophulariceae Juss. - 61, Ranunculaceae Juss. - 51. Поліморфними родами флори є Carex L. - 57 видів, Hieracium L. -40, Galium L. - 21, Rosa L. - 20, Potamogeton L. - 17, Senecio L. - 15, Viola L., Euphorbia L., Trrifolium L. - по 16 видів, Geranium L., Centaurea L., Festuca L. - по 13 видів.

Відповідно до ботаніко-географічного районування [5, 19] Київська область розташована у межах двох ботаніко-географічних зон: Полісся або зони мішаних лісів і Лісостепу та в межах двох геоботанічних областей - в Європейської широколистянолісової та Євразійської степової. В Європейській широколистянолісовій області Київщина займає територію Східноєвропейської (Сарматської) провінції хвойно-широколистяних та широколистяних лісів, а саме Поліська підпровінція хвойно-широколистяних лісів, Київський правобережний округ грабово-дубових, дубово-соснових лісів, заплавних лук та евтрофних боліт. У Євразійській степовій області Київська область охоплює Східноєвропейську лісостепову провінцію дубових лісів, остепнених лук та лучних степів, а саме Українську лісостепову підпровінцію та два округи: Північний Правобережнопридніпровський округ грабово-дубових, дубових лісів, остепнених луків та лучних степів; Лівобережнодніпровський округ липово-дубових, грабово дубовх, соснових (на терасах) лісів, лук, галофітної та болотної рослинності.

До Київського правобережного округу грабово-дубових, дубово-соснових лісів, заплавних лук та евтрофних боліт належать пять геоботанічних районів: Вільчансько-Чорнобильський, Народицько-Іванківський, Горностайпільсько-Димерський, Бородянський, Київсько-Макарівський. Вільчансько-Чорнобильський район характеризується наявністю дубово-соснових та соснових лісів, також трапляються дубово-грабові, дубові та вільхові. У західній частині на межі Київської та Житомирської областей характер лісів відзначається різноманітністю. Лісові ценози тут розміщені смугами в хвилястому рельєфі. Соснові ліси займають верхівки підвищень і представлені переважно зеленомоховою та вересово-зеленомоховою асоціаціями, окремими плямами виявлена булавоносцева асоціація. Схили зайняті дубово-сосновими лісами з переважанням крушиново-чорницевої або орляково-чорницевої асоціації. У зниженнях розміщуються дубові ліси орлякові та орляково-чорницеві та дубово-грабові ліси волосистоосокові. У заплаві р. Уж, за даними Д.Я. Афанасьєва [4], в нижній половині течії переважають болотисті та торфянисті луки. Болотисті луки представлені рядом формацій: стрункоосоковою, плавучолепешняковою, собачомітлицевою, повзучомітлицевою, торфянисті луки - переважно дернистощучниковою формацією. Також у Вільчансько-Чорнобильському районі охороняється кілька ділянок старих природних лісів; дубових - у Товстоліському (15 га) та Речицькому (20 га) лісництвах, соснових - у Ново- Шепелицькому лісництві (2 га) [20, 27].

Народицько-Іванківський геоботанічний район характеризується значною розораністю та малою залісненістю та заболоченістю. Переважають у районі дубово-соснові ліси. Значні площі також займають середньовічні та молоді соснові ліси на місці дубово-соснових, які зберегли багатий травяний покрив. У зниженнях переважають дубово-грабові ліси з розрідженим (10 - 15%) травяним ярусом із неморальних видів, а також похідні від них молоді грабові ліси з переважанням у травяному ярусі Asarum europaeum L. та Galium odoratum L.. У найнижчих місцях трапляються ділянки березово-осокорово-грабових лісів копитнякових та зірочникових. Середні положення в рельєфі займають подекуди дубові ліси пальчастоосокові, а також ліщиново-маренкові й похідні від останніх березові ліщиново-маренкові. Горностайпільсько-Димерський геоботанічний район дубово-соснових лісів ліщиново-орлякових та соснових лісів орлякових, а також евтрофних осокових та осоково-гіпнових боліт. Даний район характеризується переважно зростанням дубово-соснових лісів, серед яких зрідка, трапляються і сосново-дубово-грабові, значною (50 - 60%) залісеністю, порівняно високою заболоченістю (5 - 7%). Луки поширені в заплавах нижніх течій Тетерева та Ужа. Бородянський геоботанічний район соснових лісів зелено-мохових та орлякових характеризується значним поширенням воднольодовикових і давньоалювіальних пісків, морена тут дуже розмита. Переважають глинисто-піщані дерновослабопідзолисті грунти. Залісеність району 35 - 40%, заболоченість незначна - 2 - 3%. У цьому районі найбільші площі порівняно з іншими районами Київського Полісся соснових лісів, які становлять не менше 80% площі старих лісів. Київсько-Макарівський геоботанічний район дубово-соснових лісів ліщиново-орлякових, соснових лісів орлякових, а також у минулому евтрофних боліт характеризується незначною залісеністю району близько 30%, ліси збереглися в основному навколо м. Києва в зеленій зоні, а також по Ірпеню та Здвижу. Західна та центральна частини району майже цілком розорані. Заболоченість району становить 5 - 7%, у минулому долини Ірпеня та Здвижу були суцільно заболочені. Рідше трапляються болота в долинах їх невеликих приток. Луки тепер у районі після побудови Київського водосховища майже зовсім відсутні [5].

Північний Правобережнопридніпровський округ майже безлісий. Лісів не більше 1% загальної площі округу й розміщуються вони на схилах балок і долин річок у південній частині. На плато лісів збереглося дуже мало. Представлені вони, головним чином, дубовими та грабово-дубовими лісами. Дубові ліси з Quercus robur займають темно-сірі та опідзолені чорноземні ґрунти. В деревному ярусі їх панує Q. robur з незначною домішкою F. excelsior, Acer platanoides L.

Підлісок складається з Corylus avellana L., Euonymus verrucosa Scop. тощо. У травяному покриві переважають Carex montana L., різні види Viola, Rubus caesius L..По нижчих місцях ростуть вогкі діброви. Степові простори в цьому окрузі цілком розорані й використовуються під сільськогосподарські культури. Степова рослинність трапляється невеликими ділянками на узліссях та схилах балок і долин річок. За характером ґрунтово-рослинного покриву виділяють наступні райони: Любарсько-Чуднівський, Старокостянтинівсько-Уланівський, Фастівський, Козятинсько-Сквирський та Білоцерківський [5].

Лівобережнодніпровський округ характеризується великим площами лучних степів на чорноземах глибоких малогумусних та менше - середньгумусних ґрунтах. Широколистяні ліси були поширені переважно на підвищеннях правих берегів річок та піскових терасах і майже зовсім були відсутні на зниженій терасовій частині Придніпровя. Під лісами формувалися чорноземи опідзолені та темно-сірі й світло-сірі опідзолені ґрунти. У складі травостою плакорних лучних степів характерними видами були ковила пірчаста, ковила довголиста, ковила волосиста, типчак, тонконіг вузьколистний, мітлиця.

Делись добром ;)