Історія розвитку зоології в ХІХ-ХХ в

курсовая работа

1.2 Розвиток порівняльної анатомії та ембріології

У розвитку порівняльної анатомії велика заслуга належала Жоржу Кювє (1769--1832), який збагатив цю науку цінними дослідженнями існуючих і викопних тварин. Кювє поділив тваринний світ на чотири великі групи, які згодом були названі типами: променеві, мякунів, членистих і хребетних. Недоліком цього поділу було те, що група променеві являла собою штучну сукупність тварин, куди Кювє відносив відомих тоді найпростіших, губок, кишковопорожнинних, деяких червів та голкошкірих; до мякунів він відносив і деяких голкошкірих, а до членистих -- кільчастих червів. Проте головним недоліком наукової діяльності Кювє був його метафізичний погляд на живу природу, чим він тягнув науку назад, до Ліннея. Кювє вважав, що визначені ним типи чітко відмежовані один від одного і що між ними нема й не було жодних переходів.

Погляди Кювє щодо незмінності живої природи суперечили існуючим тоді ідеям про єдиний план будови тварин. Вони несумісні були з даними того часу про розвиток живої природи. Нарешті, вони суперечили і дослідженням самого Кювє в галузі порівняльної анатомії та палеонтології. Дані палеонтології говорять про те, що колись існували такі тварини, яких зараз немає, і що зараз існують такі, яких не було колись. Кювє прагнув пояснити це явище вигаданими катастрофами, під час яких тваринний світ повністю чи частково гинув, а на його місці зявлялись інші форми. Отже, якщо, за Ліннеєм, бог створив один раз живу природу, то за Кювє цей «акт творіння» повторювався багато разів.

Одним з попередників Дарвіна був видатний французький зоолог і порівняльний анатом Жофруа Сент-Ілер (1772--1844). Використавши дані своїх досліджень у галузі порівняльної анатомії та ембріології, Сент-Ілер висунув прогресивну для того часу ідею єдиного плану будови тваринного світу, яка зазнала нападок з боку Ж. Кювє та деяких інших реакційно настроєних вчених. Сент-Ілер визнавав, що в розвитку живої природи важливу роль відіграє середовище і припускав, що набуті зміни організми можуть передавати потомству.

Великим досягненням зоологічної науки другої половини XVIII і першої половини XIX ст. було виникнення ембріології. Важливо підкреслити, що ця наука склалась і найуспішніше розвивалась в Росії, її творцями були російські академіки К. Ф. Вольф (1733--1794), X. І. Пандєр (1794--1865) і К. М. Бєр (1792--1876).

Питанням ембріонального розвитку, як уже зазначалося, вчені цікавились дуже давно, але їх уявлення про цей розвиток було досить туманним. На питання, в який спосіб і під впливом чого відбувається формування ембріона, давались фантастичні відповіді, що не мали нічого спільного з дійсністю. Ще в XVII ст. склалась метафізично-ідеалістична теорія преформації, в якій відображались стародавні погляди на суть розвитку ембріона.

Теорія преформації була найбільш метафізичною і реакційною. З погляду преформістів статеві клітини являють собою готові дрібненькі організми і розвиток їх зводиться лише до розростання, тобто до кількісних змін. Одна група преформістів (овулісти), до якої належали відомі на той час дослідники Мальпігі, Сваммердам та ін., вважала, що такі зачатки є в яйці. Яйце, на їх думку, є оформлений організм, часток якого не видно, бо вони переплетені між собою, прозорі і переповнені водою. Розвиток організму з яйця зводиться до розплутування органів, звільнення їх від води і до росту. Інша група преформістів (анімальку-лісти) вважала, що носієм зачатків є сперматозоїди. До цієї групи належали Левенгук, Андрі, Гартсекер та ін. Згідно з їх поглядами сперматозоїд являє собою маленьку істоту; наприклад, сперматозоїд людини розглядався як маленька людина (гомункулюс). Деякі преформісти запевняли, що вони під мікроскопом бачили у сперматозоїдів голову, руки, ноги та інші органи тіла.

Якщо статева клітина являє собою готовий організм, а останній в свою чергу дасть потомство, то треба припустити, що в ньому є інші організми -- гомункулюси значно менших розмірів і т. д. Організм являє собою щось подібне до системи коробочок, де у великій -- лежить менша, у тій -- ще менша і т. д. Так склалася теорія вкладень, що безпосередньо змикалась з біблійськими вигадками. За цією теорією численне потомство організму, що має з нього розплодитись, знаходиться в останньому в готовому вигляді. Отже, з позицій преформізму нічого було досліджувати індивідуальний розвиток організмів, бо й самий розвиток відсутній.

Проти реакційного метафізично-ідеалістичного преформізму рішуче виступив російський ембріолог К. Ф. Вольф. Уже в 1759 р. в своїй першій праці з ембріології Вольф піддав гострій критиці всіх попередніх ембріологів, починаючи з Арістотеля, і завдав нищівного удару преформізму. Вольф був захисником протилежного напряму -- епігенезу, за яким зародок формується з матеріалу статевих клітин і розвивається. Вольф, звичайно, не знав докладно будови гамет, не знав, що відбувається під час запліднення, і в його вченні про ембріогенез є немало помилок; проте прагнення створити єдину теорію індивідуального розвитку тварин (онтогенезу), розкрити закони цього розвитку, а також нищівна критика преформістів були на той час великим досягненням. Вольф дав цінний описовий матеріал розвитку ембріонів, в якому було багато точних спостережень, що лягли потім в основу сучасної ембріології.

Виховані на традиціях Вольфа російські академіки XIX ст. Пандер і Бер створили метод дослідження ембріонального розвитку, глибоко вивчили цей розвиток і поклали початок ембріології як науки. Особливо велика заслуга в цьому напрямі належала К. М. Беру В особі цього видатного вченого поєднувались якості тонкого спостерігача і глибокого теоретика, що не боявся широких узагальнень і вмів їх робити. Своїми тонкими спостереженнями і переконливими фактами Бер завдав нищівного удару преформізму, а також викрив помилки епігенетиків у розумінні формування зародка. Він вперше описав яйцеклітину у ссавців і створив чітке уявлення про яйцеклітину та її значення. Бер створив вчення про зародкові листки, що для ембріології мало величезне значення. Класичні праці Бера «О происхождении яйца млекопитающих и человека» (1827) та двотомна «История развития животных» (1828 і 1837) були надзвичайно цінним вкладом у зоологічну науку.

Дарвін вважав Бера одним із своїх попередників і використав його праці для доведення еволюційного розвитку живої природи.

Розвиток зоології, як і всієї науки, супроводився жорстокою боротьбою двох протилежних світоглядів -- матеріалізму і ідеалізму. Протягом середньовіччя мало місце неподільне панування церкви, що була опорою феодалізму, панування релігійних догм, на які повинна була рівнятись наука, що була служницею релігії. З поваленням феодального ладу був у значній мірі підірваний і авторитет церкви; вона перестала бути загрозою і перешкодою для вчених і науки, якою вона була раніше. Як протест проти авторитету церкви, проти середньовічних традицій і ідеалістичного світогляду народжується новий, матеріалістичний світогляд. Основоположником матеріалістичного погляду на природу в нові часи був Бекон (XVII ст.), який вважав єдино правильною наукою ту, що базується на спостереженнях і досвіді. Дальший крок вперед зробили французькі матеріалісти XVIII ст.

Механіцизм і метафізика, що панували в природознавстві, стали значною перешкодою для дальшого його розвитку. З іншого боку, все нові й нові відкриття в науці заперечували метафізично-ідеалістичні погляди на живу природу.

Проти метафізично-ідеалістичних концепцій у поглядах на живу природу рішуче виступили видатні російські вчені, починаючи з М. В. Ломоносова. Значним ударом по цих концепціях були також праці Ламарка і ряду інших дослідників. Проте остаточно метафізично-ідеалістичне коріння в біології було підірвано вченням Дарвіна, яким скріплено матеріалістичне розуміння живої природи. В. І. Ленін писав: «Дарвін поклав край поглядові на види тварин і рослин, як на нічим не звязані, випадкові, «богом створені» й незмінні, і вперше поставив біологію на цілком науковий грунт, встановивши змінність видів і наступність між ними».

Делись добром ;)