Розрахунок чисельності перспективного населення міста та визначення територіальних потреб

Все населення міста може бути поділено на дві частини: зайняте в суспільному виробництві і несамодіяльне (діти дошкільного і шкільного віку, непрацюючі пенсіонери, інваліди, учні денних відділень навчальних закладів, особи, що зайняті в домашнім господарстві).

Усі працюючі, в свою чергу, поділяються на дві групи − містоутворюючу і обслуговуючу.

Розвиток міста знаходиться в прямій залежності від темпів і масштабів розвитку підприємств і закладів містобудівної групи. Це дозволяє визначити перспективну чисельність населення за методом трудового балансу − за чисельністю містоутворюючої групи та її питомій вазі в загальній чисельності населення:

де − загальна чисельність населення міста, чол.;

− чисельність містоутворюючої групи, чол.;

− питома вага обслуговуючої групи, %;

− те саме, несамодіяльного населення, %.

Кількість обслуговуючої групи населення не тільки не впливає на розвиток міста, а навпаки − є функцією від нього. Її питома вага залежить від величини міста та демографічного складу його населення. Для міст із населенням 100...250 тис. жителів вона знаходиться в межах 18−23% на розрахунковий термін. Питома вага групи несамодіяльного населення залежить від демографічного складу населення, стадії розвитку міста, природних умов його розташування та ін., і знаходиться в межах від 32−45% на перспективу.

Наприклад, якщо чисельність містоутворюючої групи населення 47025 чол., її питома вага складає 100−(23+44)=33%, чисельність населення міста дорівнює:

Відповідно до чисельності населення можливо визначити територіальні потреби окремих зон, для чого розробляється попередній баланс території міста (дод. 1).

За функціональним призначенням і характером використання території міста поділяються на такі зони: житлово-громадської забудови (сельбищна), промислова в т.ч. зовнішнього транспорту, ландшафтно-рекреаційна [ДБН 360−92** п.2.1].

У межах основних структурно-планувальних елементів міста передбачаються території для розміщення об'єктів і установ культурно-побутового обслуговування населения. Місця їхньої концентрації формуються як громадські центри різних рівнів.

Загальноміський центр − поліфункціональна система, що включає в себе: керування, громадську, ділову, культурно-просвітню і культурно-видовищну діяльність, торгівлю, громадське харчування, побутове і комунальне обслуговування, зв'язок, транспорт, відпочинок, туризм.

При визначенні площі загальноміського центра необхідно враховувати чисельність населення, адміністративну значимість, масштаби територіального розвитку міста, місцеві містобудівні і природні умови.

Для визначення площі громадських територій загальноміського центра і його ядер варто орієнтуватися на питомий показник 5−8 м²/чол., виходячи з перспективної чисельності населення міста.

Питома вага території для системи загальноміського центра і його основних елементів у балансі територій міста і центра складає від загальної площі міста 3,5−5,0 % для найзначніших і значних міст і 6,0−8,0% для інших груп міст.

А. Зона житлово-громадської забудови

Територія житлово-громадської забудови (сельбищна територія) включає ділянки житлових будинків, громадських установ, будівель та споруд, у т.ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрісельбищну вулично-дорожню і транспортну мережі, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об'єкти зеленого будівництва і місця загального користування [ДБН 360−92** п.2.2]. Тобто, зона житлово-громадської забудови – це житлова територія, де в повному обсязі реалізуються всі потреби населення міста

Принципи організації території житлово-громадської забудови.

1. Чітке функціонально-планувальне зонування.

2. Ієрархія структури соціально-планувальної організації території, що визначається структурою сфери громадського обслуговування відповідною структурі потреб населення.

3. Розділення пішохідних та транспортних потоків.

У межах території житлово-громадської забудови формуються основні елементи соціально-планувальної структури міста:

• житловий мікрорайон − первинний структурний елемент зони житлово-громадської забудови, обмежений магістральними або житловими вулицями, природними та штучними рубіжами з повним комплексом установ і підприємств повсякденного обслуговування;

• житловий район − структурний елемент території житлово-громадської забудови, у межах якого формуються житлові мікрорайони, розміщаються установи і підприємства з радіусом обслуговування до 1500 м, а також об'єкти міського значення. Межами житлового району є магістральні вулиці і дороги загальноміського значення, природні та штучні рубежі. Житлові райони (відособлені) можуть формуватися як самостійні структурні одиниці;

• сельбищний район − структурний елемент зони житлово-громадської забудови з площею понад 400 га, у межах якого формуються житлові райони з населенням 30−40 тис. жителів. Межі його ті ж, що і для житлових районів. Дана структурна одиниця характерна для великих і найбільших міст і формується як цілісний структурний організм із розміщенням установ обслуговування районного і міського користування;

• квартал − первинний елемент планувльної структури території, обмежений магістральними або житловими вулицями, природними та штучними рубіжами .

Розміри елементів зони житлово-громадської забудови встановлюються на основі наведених нижче показників.

1. Мікрорайони.

Площа мікрорайонів розраховується через щільність населення в мікрорайонах, що може становити 180−450 чол/га [ДБН 360−92** п.3.7]. Щільність населення мікрорайону в даному проекті беремо 350 чол/га:

,

де Н − чисельність населення міста;

Р − щільність населення.

2. Об’єкти культурно-побутового призначення.

Площа об’єктів культурно-побутового призначення визначаються з урахуванням орієнтовної норми – 15−16 м²/чол.

3. Зелені насадження загального користування визначають за орієнтовною нормою 18−21 м²/люд.

4. Вулиці, дороги, площі, стоянки приблизно складають 16 − 18% всієї території житлово-громадської забудови.

5. Промислові підприємства, які розміщуються на території житлово-громадської забудови, мають відповідати наступним вимогам щодо їхнього розміщення на території житлово-громадської забудови:

• не потребують влаштування залізничної колії;

• вантажообіг – до 40 вантажних автомобілів на добу в одному напрямку;

• площа: не більше середніх розмірів мікрорайону (20 га);

• не є пожежо- або вибухонебезпечними, не виділяють шкідливих речовин;

• не створюють підвищених рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань.

6. Площа навчальних закладів визначається за нормами:

• вищі навчальні заклади − 3...7 га на 1 тис. студентів залежно від профілю;

• професійно-технічні та середні спеціальні навчальні заклади – 30…75 м² на одного учня.

Б. Виробнича зона

Виробнича зона призначена для розміщення промислових підприємств і зв'язаних з ними виробничих об'єктів [ДБН 360−92** п.2.3].

До складу виробничої зони входять території: промислово-виробничі, комунально-складські, зовнішнього транспорту, а також у значних та найзначніших містах передбачене створення науково-виробничих територій для розміщення установ дослідницької діяльності.

Промислово-виробнича зона складається з промислових районів, які формуються з промислових підприємств за трьома принципами.

1. Принцип кооперування і виробничої спеціалізації підприємств у промисловому районі на грунті сукупного використання інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури.

Обмеження:

• за чисельністю працюючих – до 16000 чол. (з погляду транспортної доступності);

• за площею території – до 1000 га (з погляду доставки трудящих до конкретних місць праці);

• за екологією – різниця в класі шкідливості підприємств має не перевищувати одиницю;

2. Технологічний принцип. Спосіб об’єднання – комбінування: між підприємствами існує технологічний зв’язок – продукція одного може бути сировиною для іншого підприємства.

3. Науково-технологічний принцип – “комплексування”: безпосереднє використання у виробництві нових наукових досягнень, нових технологій. Це об’єднання на одній території науково-дослідних, проектно-конструкторських установ і виробництва.

Зона зовнішнього транспорту – це територія міста, яка обладнана для забезпечення зовнішніх зв’язків міста.

Комунально-складська територія – це територія міста, яка організована і обладнана для розміщення і роботи підприємств, що забезпечують функціонування міста (інфраструктура міста).

Санітарно-захисна зона – територія, яка організована для підтримки належного екологічного стану міського середовища та захисту населення від впливу шкідливих для людського організму видів діяльності.

Розміри територій виробничої зони встановлюються на основі наведених нижче показників.

1. Промислові райони формуються із заданих згідно варіанта підприємств.

2. Складські території повинні мати зручне розташування відносно території житлово-громадської забудови та території зовнішнього транспорту. Норма для розрахунку площі – 5 м²/ люд.

3. Споруди міського водопостачання треба розміщувати на відстані 3км від засвоєних територій, вище за течією річки. Площа – 4 га.

4. Споруди міської каналізації розміщують на відстані 1−3 км від освоєної території, нижче за течією річки. Площа – 8−12 га на місто.

5. Споруди міського газопостачання розміщують біля промислових територій, площа – 0,5 га.

6. Споруди міського електропостачання та теплопостачання (ТЕЦ) розміщують біля підприємств, які потребують теплову та електроенергію, площа 1га.

7. Спеціальні зелені насадження складаються з розсадників зелених насаджень, квітково-парникових господарств, тощо; їх розміщують на придатних для цього територіях за нормою – 4м²/ люд.

8. Споруди міського транспорту (АТП) можна розміщувати між територією житлово-громадської забудови та промисловою територіями, площа споруд – 1 га.

9. Міський полігон побутових відходів (утилізація сміття) треба розміщувати за межами міста, враховуючи розу вітрів та природні умові (геологічні, геоморфологічні, гідрологічні). Площа – 2м²/ люд.

10. Міське кладовище повинно мати зв’язок з територією житлово-громадської забудови, бути розміщене на високій місцевості з низьким рівнем підземних вод та відсутнім поверхневим стоком у відкриті водоймища. Норма площа – 2,4 м²/ люд.

11. Територія зовнішнього (залізничного) транспорту.

Згідно з завданням у межах міста проектують залізничний вузел, що включає в себе такі станції.

• Пасажирська станція: призначена для обслуговування пасажирів залізничного транспорту; площа 20 га.

• Пасажирська технічна станція: призначена для обслуговування пасажирських потягів; площа 15 га.

• Товарна (вантажна) станція – обслуговування вантажів; площа 12 га.

• Сортувальна станція – обслуговування залізничного вантажного транспорту, формування вантажних потягів; площа 120 га.

12. Автовокзал – 0,5 га – розміщувати на привокзальній площі залізничного вокзалу.

13. АТП зовнішнього автомобільного транспорту розраховувати за нормою – 5 автомобілів на 1000 мешканців; місце паркування одного автомобіля – 125 м².

14. АЗС та СТО – прийняти 4 об’єкти площею 0,5 га кожний; загальна площа території – 2 га.

В. Ландшафтно-рекреаційна зона.

Ландшафтно-рекреаційна зона – це зона, де найкращим чином задовольняються потреби населення міста у відпочинку. Ландшафтно-рекреаційна територія включає озеленені і водні простори в межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту [ДБН 360−92** п.2.4].

Принципи формування ландшафтно−рекреаційних територій:

• органічність співвідношення природних комплексів і забудованих територій;

• функціональна і планувальна спеціалізація ландшафтно-рекреаційних територій;

• відповідність демографічної місткості ландшафтно-рекреаційних ресурсів розрахунковим параметрам демографічного навантаження.

Розміри територій ландшафтно-рекреаційної зони встановлюються на основі таких показників.

1. Заміські ліси та лісопарки: норма площі – 50 м²/люд.

2. Дачі розраховують наступним чином:

Розмір однієї ділянки 0,06 га. Середній розмір сім’ї – 5 чоловік. Вважається, що тільки половина сімей має дачу:

Розмір резервних територій – 30% від освоєної території (зони житлово-громадської забудови, промислової, санітарно-захисної, зовнішнього транспорту разом).

Примітка. Площі територій санітарно-захисних смуг, водних поверхонь, резервних територій можуть бути визначені лише по завершенню проектування схеми генерального плану міста.