10.8Проблема гмо в Україні

Можна констатувати,що законодавча база в Україні щодо ГМО є не -розробленою і серйозно відстає від стандартів ЄС.

На даний час в Україні немає чинного закону щодо діяльності, пов'язаної з генетично модифікованими організмами. Багато законопроектів так і не стали законами. Прорецензувавши останній з них «Про біобезпеку генетично-змінених організмів і продуктів», кандидат юридичних наук Ірина Тустановська його вважає недосконалим. Основним з недоліків є недостатня участь громадськості. Негативним є і те, що сфера діяльності не розповсюджується на генетично інженерну діяльність в замкнутих системах (наприклад, в лабораторіях щодо високих класів). Недоліком є і те, що інформація про генномодифіковані продукти може бути визнана конфіденційною. Деякі з цих законопроектів враховували стандарти ЄС, але за основу брали Картахгенський протокол, прийнятий ЗО січня 2000 року у м. Монреаль (Канада). Основним принципом протоколу є принцип застереження: держава може відмовитись від ввезення на її територію ГМО, якщо вважає, що такі організми спричинять небезпеку, не порушуючи при цьому ВТО.

Щодо чинного законодавства України, то у законі «Про захист прав споживачів» є положення про те, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари

(роботи, послуги). І ця інформація повинна містити, крім назви, ціни,

дати виготовлення та ш., ще й позначку про застосування генної інженери під

час виготовлення товарів.

Пропагуючи генетично модифіковані продукти, говорять, що все це - здобутки цивілізації. Генна інженерія дозволяє переносити в рослини (кукурудзу, ріпак, сою, картоплю тощо) гени з бактерій, вірусів, тварин чи інших рослин. Це робиться для наділення їх новими характеристиками: швидким дозріванням, вищою врожайністю, стійкістю до шкідників чи хвороб. Деякі ГМО, на думку спеціалістів, можуть викликати алергії в певних груп людей. Ситуація ускладнюється відсутністю маркування на

ГМ-продуктах у більшості країн світу.

Протягом останніх років на споживчому ринку України безконтрольно розміщуються харчові продукти, що містять ГМО. З 1 липня 2009 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 468 «Про затвердження Порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням та вводяться

в обіг».

А стаття 15 Закону України «Про захист прав споживачів» говорить, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого компетентного вибору. Така інформація про продукцію повинна містити, зокрема, позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів. Зазначимо, що етикетка з написом «Без ГМО» для українців вже не дивина, але ж повинна бути обов'язково й інша - «містить ГМО». Тобто, продукція, вироблена з 1 липня 2009 р. повинна мати відповідне маркування щодо вмісту генетично модифікованих організмів. Позначка "Без ГМО" - добровільна ініціатива, «містить ГМО» - обов'язкова вимога. А що ж з продуктами, які не мають жодної з цих позначок? Вони або без генетично модифікованих продуктів, бо держава не зобов'язує їх маркувати, або це продукція недобросовісних виробників-порушників. Споживачеві залишається зробити свій вибір, чи попросту вгадати, який продукт теоретично може містити ГМО, а який - ні. На сьогодні за наявною інформацією у світі зареєстровано 11 видів генетично модифікованих сільськогосподарських рослин: соя, кукурудза, картопля, рис, ріпак, пшениця, бавовна, тютюн, цукровий буряк, помідори, кабачки, папайя, слива та диня.

Таким чином серед питань,які гальмують впровадження наукових розробок з біотехнології в різні сфери людської діяльності,можна вказати наступні:

1) недостатня вивченість та наукова обґрунтованість можливості

позитивного чи негативного впливу таких розробок на здоров'я людей та стан НС;

2) втручання в процес створення та збуту ГМО впливових політичних та крупних фінансових об'єднань;

3) недостатня проінформованість суспільства про всі можливі переваги та недоліки ГМО;

4) дезінформація в ЗМІ;

5) відсутність дієвих механізмів регулювання галузі;

6) неможливість прослідкувати вплив на генетичний апарат людини постійного вживання ГМО, так як не відбулась) достатня кількість змін поколінь;

7) порушення законодавства в сфері використання ГМО.