ВСТУП

Історія відкриття вітамінів повязана з вивченням ролі різних нутрієнтів в життєдіяльності організму. Російський вчений М.І.Лунін вперше (1880) звернув увагу на те, що крім білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей і води, тварині необхідні особливі компоненти харчування, без яких вони можуть захворіти та загинути. Пізніше (1912) польський дослідник К. Функ виділив з рисових висівок речовину, що попереджує розвиток захворювання бері-бері, і назвав її вітаміном. З тих пір термін «вітаміни» став популярним, хоча в структуру багатьох з них аміногрупа не входить.

Вітаміни - це низькомолекулярні органічні сполуки, які необхідні в невеликих кількостях для нормальної життєдіяльності та синтез яких у організмі даного виду відсутній або обмежений.

Відомий російський вчений Енгельгард так сказав про роль вітамінів: «Вітаміни проявляють себе не своєю присутністю, а своєю відсутністю». Слід відмітити, що для різних видів одна і та ж речовина може бути, або не бути вітаміном.

Загальнобіологічні властивості вітамінів: в організмі людини вітаміни не синтезуються або синтезуються недостатньо, тому вони є незамінними факторами харчування; вітаміни не можуть бути для організму ні пластичним матеріалом, ні джерелом енергії; вітаміни проявляють свою біологічну активність в дуже малих дозах (мкг, мг) і вкрай необхідні для всіх життєвих процесів; недостатнє надходження в організм або порушення засвоєння окремих вітамінів спричиняє розвиток патологічних станів у вигляді специфічних гіпо- й авітімінозів; У підвищених дозах вітаміни можуть використовуватись з лікувальною метою як потужні неспецифічні фармакологічні засоби.

За фізико-хімічними властивостями вітаміни поділяться на дві групи: водорозчинні (вітаміни групи В, вітаміни С і Р) жиророзчинні (вітаміни А, Е, D, К).