Типи антропогеоценозів

Зовсім природно, що антропогеоценози, що входять у різні господарсько-культурні типи, різняться між собою; антропогеоценози, що становлять один господарсько-культурний тип, подібні. Однак спроба їхньої класифікації із цього погляду не вносить зі зрозумілої причини нічого нового в порівнянні з типологією господарсько-культурних типів.

Неформальним і тому методично правильним буде підрозділ антропогеоценозів, засноване на їхній внутрішній структурі. Переважна роль якого-небудь компонента в порівнянні з іншими дає специфічний тип антропогеоценоза, якому можна вважати самостійним класом антропогеоценотичної класифікації. Опираючись у першу чергу на місце, займане природним середовищем, можна зробити в першому наближенні якісний підрозділ антропогеоценозів на два основних класи або типів.

Перший тип характеризується переважною роллю природного середовища, що у значній мірі визначає в них інтенсивність господарської діяльності, чисельність господарських колективів, напрямок динаміки антропогеоценоза і його стійкості. Руйнування природних біоценозів приводить до припинення життя антропогеоценоза як цілого. Антропогеоценози першого щабля - це господарство збирачів і мисливців, мисливців і рибалок.

Однак антропогеоценози першого щабля не вичерпуються тільки формами господарства, що привласнює, як здається на перший погляд: до них ставляться й кочівники, і племена, що займаються землеробством, тому що й ті й інші у величезному ступені залежать від природного середовища. Справді, при екстенсивному кочовому скотарстві наявність (або відсутність) вільних пасовищ обмежує чисельність худоби, а отже, і чисельність колективу. Якщо виключити екстремальні історичні ситуації: грабежі осілого населення, війни й одержання військового видобутку, кочівник майже цілком залежить від географічного середовища й надаваних нею можливостей розширення череди. Те ж можна повторити й про землеробство.

Другий тип. Не те при стійловому змісті худоби й розвиненому землеробстві. Стійлове й напівкочове скотарство лише у виняткових випадках являють собою самостійні господарські галузі, вони сполучаються із землеробством. Таке сполучення, розвинені форми землеробства - все це надає господарським колективам набагато більше перспектив розвитку у вигляді підвищення продуктивності й інтенсивності праці, спрямованого зміни географічного середовища, створення харчових запасів і, отже, звільнення від безпосередньої й повсякденної залежності від експлуатованої території. Таким чином, в антропогеоценозах другого щабля сам господарський колектив і його виробнича діяльність змінюють природне середовище й визначають її динаміку, а не підкоряються їй.